Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Ти, бува, не зустрiчався з ним тут, у Тифлiсi?

– Чом би й нi… Я його автор, вiн редагуе росiйську газету «Обзор».

– Вiн добре знав мене. І я його… Роки, роки… Не розповiдав тобi нiчого про мене?

– Розповiдав…

Нiко Нiколадзе

Хтось iз грецьких фiлософiв, не пам'ятаю, висловив думку, що набагато краще втручатися в суперечку ворогiв, нiж друзiв, бо опiсля один iз друзiв стае тобi ворогом, а один з ворогiв – другом. Та оскiльки я не знаю справжнiх нинiшнiх взаемин цих двох мужiв, говоритиму тiльки те, що менi вiдомо, – без симпатiй i оцiнок.

Спершу – про Костомарова.

Добре пам'ятаю ту бурхливу весну I860 року. Петербурзьке студентство бродило, мов молоде вино-маджарi, з уст молодi не сходило iм'я Гарiбальдi. Знаменита тисяча червоносорочечникiв, в якiй, крiм iталiйцiв, служили добровольцями росiяни, украiнцi, поляки, хорвати, висадилася на Сицилii, Гарiбальдi проголосив диктатуру вiд iменi короля Італii Вiктора Еммануiла.

Вперше за останне десятилiття свобода, за яку пролило кров чимало народiв Європи, стала явою, а не лише мрiею вiдомих i невiдомих борцiв; цей факт грiзною примарою постав перед закрiпаченою Росiею, образ iталiйського героя «iз золотим серцем i твердим лобом бика» заволодiв умами столичноi молодi, ми так i називали його – золотосердим i твердочолим, захоплюючись людянiстю i завзятiстю Джузеппе.

Про ту атмосферу Акакiй Церетелi недавно сказав так: «Саме натодi виступив колишнiй саратовський семiнарист Чернишевський.

Очоливши журнал «Современник», вiн разом iз Добролюбовим i Некрасовим кинув революцiйний заклик Росii. Заворушилася краiна, закувати ii знову в кайдани стало неможливо».

Слова Церетелi передають суть подiй, проте зовсiм не вiдтворюють настрою, збудження, гарячковостi, готовностi до самопожертви i водночас певноi «модностi» на революцiйнiсть серед студенства.

Про Чернишевського сперечалися; Тараса Шевченка, який двома роками ранiше повернувся у Петербург iз заслання, обожнювали, i вiн був у ореолi своеi високоi слави; про Достоевського, який пiсля закiнчення дисциплiнарноi вiйськовоi служби в Семипалатинську оселився у столицi, ходили легенди i побрехеньки зовсiм протилежного змiсту: як вiн поводився, коли петрашевцям оголосили смертний вирок, – достойно чи боягузливо… Та всi цi iмена називалися поряд з iменем Гарiбальдi.