Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

 – Так-с… За таке належить ешафот або ж довiчна каторга… Але нi, не вiрю, що це писали ви! Могло це писатися при вас, могли ви переписувати, але ж не ви складали це пекельне писання! А взагалi, така небуденна людина, такий вiдомий вчений – навiщо вам це все?

Вiн говорив правду, я справдi цих слiв не складав – тiльки вписував. Нi, нi, я не скажу – хто, але не я… А вiн i не питае, йому досить того, що – не я… Пам'ятаю, як мене огорнула паволока Дубельтовоi доброти; доброта тирана набагато сильнiша вiд людськоi, бо вона рiдкiсна i ii можна використати тiльки один раз…

Гулак

Росiю лихоманило.

В офiцiйних установах торгували посадами, правосуддям, честю, душами, хто мiг – той грабував, хто не мiг грабувати – крав. Горiли помiщицькi маетки. Загинули Пушкiн i Лермонтов. Смiявся Микола Гоголь. Вдруге заарештували Олександра Герцена.

1844 року я отримав посаду чиновника канцелярii киiвського губернатора – почав працювати в Тимчасовiй археографiчнiй комiсii по розгляду iсторичних актiв.

Пiсля Дерптського унiверситету, де кожний другий студент належав до таемного товариства, де увiчi проголошувалися гасла декабристiв i польського Листопадового повстання, Киiв здався менi спочатку тихою заводдю, у застояному лiтеплi якоi вдоволенi обивателi кумкали в унiсон з булгарiнською «Северною пчелою» про щасливе життя, вiрну службу, про шикарнi костюми i ботфорти, моднi меблi, карети, ресторани й театри.

Щоб не застрягнути й самому в обивательському болотi, я почав писати працю «Про юридичний побут поморських слов'ян», маючи на метi провести в нiй iдею боротьби проти рабства, порiвнюючи долю поневолених поморських слов'ян з долею закрiпачених народiв Росii.

Пiд час роботи над цiею книгою я несподiвано для себе у затхлому, здавалось, Киевi зустрiвся з однодумцями, захопленими iдеями слов'янського месiанiзму. Спочатку – з Костомаровим, потiм – iз Шевченком. Тарас ходив пiд впливом iдей петрашевцiв, був особисто знайомий з поручиком Миколою Момбеллi… До нас горнулися студенти Киiвського унiверситету.

Передi мною вiдкрився iнший Киiв: невелика група неофiтiв поклялася вiддати свое життя за волю рiдного народу. Ми були рiзнi в поглядах на шляхах здобуття волi: Костомаров закликав поширювати самоосвiту як самоцiль, я й донинi переконаний, що освiта – передумова революцii.

На початку 1847 року я переiхав з Киева до Петербурга, щоб iз столичноi висоти поширювати iдеi Кирило-Мефодiiвського братства.