Хресна проща

О, маю ще одного слухача, подумав я й вiдчув, що цей слухач менi заважае, нiби я соромлюся читати свое писання в його присутностi… Моi колеги уважно слухали, особливо Мирон, який ловив кожну фразу, я знав, що вiн готуеться до дискусii, чей Мирон без суперечок жити не вмiв; Лiда здавалась менi не надто уважною, нiби вже чула цей текст, а тепер лише стежить, чи я чогось не пропускаю; Аркадiй знову смалив цигарку й клубками диму заслоняв скептичний вираз на своему обличчi; Ореста нiжилася до сонця й мала той самий заворожений вигляд, що й Корнiйчукова Валя: та невже цей образ навiки приклеiвся до неi, а я не хотiв цього – бажав бачити ii кожноi митi iнакшою – так, як мiнявся настрiй на живому обличчi Лiди, однак сонливiсть не зникала з Орестиного личка, i я завмирав зi страху, що вона засне…

І все це – увага й неувага моiх друзiв, а ще присутнiсть непрошеного слухача в клепанi – вiдiбрало враз менi охоту читати, я склав аркушики, увiпхав iх до внутрiшньоi кишенi пiджака й довго мовчав, долаючи свою розгубленiсть, – i в той мент спливла в моiй пам'ятi добре опрацьована оповiдка про розмову князя Данила iз спiвцем Митусою.

Я знав, що ця сцена менi вдалася, i почав розповiдати.

Вiдтворював епiзод доволi добре, може й артистично, бо враз сповзла з обличчя Орести сонливiсть. Аркадiй погасив цигарку, Лiда насторожила слух, Мирон вдоволено похитував головою, навiть сiрий чоловiчок у клепанi уважно прислухався.

Це додало менi отухи, я нiби монолог виконував на сценi й спинився аж тодi, коли князь Данило винiс спiвцевi вирок: «Ти сам не хочеш жити, Митусо…» Лiда розвела руки, немов хотiла заплескати в долонi, вона була вельми вдоволена моею оповiдкою, очi ii захоплено блищали, та нiби бажаючи збити з мене пиху, промовила несподiвано стримано:

– Ну, якщо весь твiй роман втримаеться в такiй напрузi, то…

Тодi й Ореста защебетала:

– Ігоре, ти справжнiй письменник! А яка милозвучна мова твоеi новели!

Лiда недбало позирнула на неi й мовила, не пiдводячи голови:

– Ігоре, я вiднинi буду називати тебе милозвучним письменником!

На Лiдину реплiку Ореста хихикнула, зрадiвши, що ii оцiнка Ігоревих здiбностей належно сприйнята.