Хресна проща

 – Коли росiйський поет прославляе Ленiна, то вiн господар у своему домi й робить що йому забажаеться. Та якщо так само чинить поет украiнський – то вiн при цьому мусить надiвати маску лакея, яку навряд чи спроможеться коли-небудь здерти з обличчя…

– Тож вибираймо нинi, як хто з нас поведеться, – промовив виклично Мирон. – Час не чекае… А втiм, запиймо згоду, й подай нам, Боже, единомислiе, як заповiдав Шевченко. Я привiз вiд дiда з Бродiв бутельку сливовицi. Чи, може, ви всi абстиненти?

– Що нi, то нi, – вiдказав Антон, полегшено зiтхнувши.

Мирон досягнув з полицi келишки, налив у них трунку й не переставав торохтiти: «Чичиков, Чичиков погнав нинi свою тройку в Європу на ловлю душ!»

Доленко перший вихилив чарку, витер вуса долонею й мовив до Мирона:

– Досить нам на нинi полiтики.

Аркадiй навiть не торкнувся до чарки, йому враз стало нудно в товариствi, його погляд втратив насмiшливо-переможний полиск, вiн бездумно водив очима, нiби й не бачив друзiв – й тут спiймав себе на думцi, що йому бракуе Лiди; згадавши про неi, поправив краватку, немов застерiгав себе вiд ii глузливого зауваження: елегантний дендi, тобi з-пiд краватки бiлiе гудзик!; Лiда переслiдувала його й тодi, коли ii поруч не було, й тих насмiшок Аркадiевi нiби враз забракло; про Оресту бiльше не думав – той встид, якого зазнав вiд неi, враз здимiв безслiдно; цiеi митi Аркадiй пожалiв Ігоря, безнадiйно закоханого в пусте дiвчисько, й не пишався бiльше перемогою над нею; вiн запрагнув перемогти Лiду, покорити ii, здобути й, можливо, залишитися з нею назавжди; непоправний перелесник вiдчув у душi щось схоже на справжне кохання, й самому було дивно, що подiбне може з ним трапитися.

Аркадiй таки вихилив чарку, немов для вiдваги перед боем, несподiвано для товариства квапно попрощався й подався на Замарстинiв. Аж тепер втямив, що нiхто, крiм насмiшкуватоi Лiди, нiколи не був йому потрiбен й що саме у тiй iронiчностi таiлася ii зваба…

Хлопцi випили ще по однiй i почали прощатися з Мироном.

Мирон провiв iх на вулицю, надворi вже сутенiло, й тодi з темних закамаркiв бiчного провулку вискочили два гевали, в руцi одного зблиснув кастет, з криком «Бей бендеров!» нападник кинувся на Ігоря, який перший ступив на тротуар, вдарив його по головi, другий порвався до маленького Мирона, не запримiтивши дебелого Доленка.