Хресна проща

Старий, видно, був задоволений вдалою мiзансценою, та це вiдчуття тривало в нього недовго: актори читали своi тексти без iнтонацiй, глухо – нi в одного не вiдчувалося втiхи вiд входження в роль, сама ж Валя-Ореста ще однiею реплiкою зруйнувала, мабуть, ту першу i едину натуральну мiзансцену в п'есi: «Я хочу взяти сонце в руки й вiддати його тобi», – вимовила вона зiзнання, адресоване своему коханому – окулiстовi Стьопi, й на цьому репетицiя перервалася вiд саркастичноi фрази Лiди:

– Спам'ятайтеся, та хiба так розмовляють закоханi?!

Доленко невдоволено позирнув на Лiду, даючи iй зрозумiти, що заважае, проте ii зауваження враз здетонувало дискусiю: майбутнi актори заговорили всi разом; невдоволення вiд того, що вже цiлу годину добровiльно повторюють за автором п'еси плакатнi фрази й з напускним пафосом входять у ролi рупорiв фальшивоi корнiйчукiвськоi демагогii, дiйняло кожного соромом, й усi обурено заговорили: хiба не мiг Старий вибрати iншоi п'еси, чи ж то свiт клином зiйшовся на «Платоновi Кречетi»; Антон, забачивши провал, спробував рятувати ситуацiю, мовляв, пiд час роботи над спектаклем маемо право пiдредаговувати твiр, так роблять усi режисери у професiйних театрах, проте його голос згас пiд аргументацiею дискутантiв; зрештою, Доленко сам передбачав подiбне фiаско, адже в драматургii визнавався непогано й ходульнiсть Корнiйчуковоi п'еси давно збагнув, однак мусив узяти ii до репертуару: секретар комiтету комсомолу Черепов не давав згоди на постановку «Свiччиного весiлля» Івана Кочерги, нi, тим паче, на «97» Миколи Кулiша, а про класичнi п'еси й слухати не хотiв…

Отож замiсть репетицii спалахнула гаряча й небезпечна суперечка, Антон боязко оглядався, та зупинити гамору не зумiв – у актовiй залi несподiвано розпочалася перша репетицiя самостiйного студентського мислення.