І земля, і зело, і пісня

Яке ж прокляття жене iх сотням народiв i iм самим на погибель? Та е у них суворий вiйськовий лад, я сам це бачив, коли iхав до Батия на поклiн: тумени роздiленi на кирiени, кирiени на сотнi, сотнi на десятки, кожна вiйськова одиниця мае свого нойона, кожний нижчий нойон рабськи пiдвладний старшому, жодному воiну пiд загрозою смертi не вiльно перейти з десятки в десятку, про кожен крок i вчинок доповiдаеться вiд нижчого до вищого, аж до кагана, якому до всього на свiтi, крiм своеi юрти, кумису i жiнок, байдуже, – i весь цей порядок iснуе сам собою, навiяний всемогутнiм страхом перед законом, iснуе, немов лук, якому призначено випускати стрiлу.

Дивись, це не народ, а об’еднана страхом сумiш людей, орда, якiй суджено розповзатися по свiту, поки не розчиниться безслiдно в океанi народiв i простору… Але вона е. Чоботи мають халяви, штани – пояс, кожух – комiр, тiло – голову, а маетку стiльки, як кiнський хвiст i власна тiнь, але в своему нестримному походi сповiдують вони туманну вiру в останне море, якого нiколи не побачать, та до якого йдуть i мають у цьому свою мету, бо iншоi не знають, i мають утiху вiд пролитоi кровi, бо iншоi не вiдають також.

То чи ж виннi вони? Хiба пiшли б цi пастухи iз своеi волi рiзати й палити, якби вища сила дикого закону не гнала iх?

Але чи виннi ми, що маемо свою землю, свое дерево, зело, свiй дiм, обряди, свята i пiсню, й для того, щоб зберегти все це нам дане й нами помножене, мусимо змiцнювати свою державу i закон? І мусимо бути жорстокi, i мусимо мати вiйсько, послух i кару, бо ми – народ, який теж оберiгае себе вищим i незалежним вiд нього законом.

Не розумiв цього Митуса. І я убив спiвця. Бо мусив. Саме в той час, коли стали незмiрно дорогими кожна людина, кожен корiнець зела, кожна буква у словi, кожен звук у пiснi… Закон повелiв, бо винен той непокорою, винен той сваволею, хто руйнуе засади держави. Держава – неволя, створена дiдами нашими для того, щоб народ був вiльний вiд загарбникiв. Хто ви без держави – ти i Митуса?

А вiн захотiв бути вiльним. Окремим тiлом… А може, так повинно бути, хто пояснить менi? Коли владця й спiвець единi, тодi й чин iхнiй удвое значимiший, i якщо твориться чин справедливий, то й удвое вiн стае справедливiшим. А коли нi – то союз владцi i спiвця удвое бiльше зла приносить? Так, бо непiдвладний спiвець може погамувати неправе дiло володаря.