І земля, і зело, і пісня

Як довго йшли ми з неволi, виригуючи египетський хлiб, що ним з ласки Твоеi один лише раз нагодував наш народ Йосиф! Яка ж постигне гебреiв iще кара за те, що, заспокоенi вибранiстю i марно сподiваючись на Твiй абсолютний розум, не зумiли пiднятися духом до тiеi висоти, щоб зумiти вiдрiзнити злодiя вiд Бога й зважитися вибрати для свого дiла не Вараву, а Христа?..

Вiд хати до хати, вiд села до села зигзицею шугала вiстка про провiсника нового Бога, що зiйшов на Орiянську землю з небесного Єрусалимського шляху й мандруе на пiвнiч до межi свiтiв, позначеноi найвищою кручею над устям Десни в Данапр, де земля легко й радiсно пiдноситься до неба, а баня небесна благословить зелену украiну.

За апостолом гурмою iшли увiруванi орii, супроводжуючи Божого посланця до свого храму, щоб жертву данапрiвському богу зрiв – чейже один Всевишнiй на землi. Ірани називають його Маздою, гебреi – Єговою, а орiяни – Родом, який послав на землю свого сина Даждьбога достоту, як Ягве Ісуса.

Йшли збентеженi орiяни за апостолом до кручi, в пiднiжжi якоi, у Святошинському гаю, стояв головний орiянський храм: хай скаже свое слово волхв Богодан.

Розступилися клени й осокори перед прочанами, якi йшли до свого храму в сумнiвах i надii: чей не розсердиться Род за те, що увiрували в Духа Божого, зiсланого колись в образi голуба на Ісуса пiд час хрещення, – бо й водохресний обряд iм не чужий. Навеснi, коли сонце виходить iз сузiр’я Перуна й народжуеться на землi вода, весь орiянський люд iде до требищ над священнi потоки, щоб змити з себе накип щоденних буднiв, який прилип до тiла й душi: втому, злiсть, чужоложну похiть, ненависть, жадобу помсти, лiнивство, байдужiсть, заздрiсть – все змие вода Перуна, якщо ти в щирому покаяннi дiткнешся троеперстям до своiх грудей.

На огородженiй частоколом галявинi, що похило збiгала до священного струмка, оточив жертовний камiнь чотиристiнний без покрiвлi храм з вiдкритими трьома брамами.

За каменем, у глибинi храму, стояв високий дерев’яний iдол бога Рода з повним вина рогом у витягнутiй руцi, а бiля його стiп лежали на землi плуг, сiдло i меч. Ідол мав три обличчя, що створювали единий образ Рода, а тулуб його дiлився на двi частини: вгорi витали люди, якi заселюють Орiяну, а внизу панував пiдземний свiт, на якому держиться земне життя.