Черлене вино

«Ти пiддався гординi, – мовив екзарх. – Зруйнуй те, чого я не велiв тобi будувати, i прозрiеш».

– Ой цуп, штири баби – один зуб! – покотився з реготом по долiвцi Генне.

Вiтовт пiдвiвся, спираючись обома руками на поруччя крiсла, i застиг, згорблений, усе ще не вiрячи, що його посмiв так тяжко образити кракiвський епископ.

– Ваша священнiсть, чи не могли б ви менi пояснити… – проговорив тремтячими губами великий князь, позираючи то на Олесницького, то на Ягайла, який, здавалося, дрiмав у фотелi.

– Можу, – вiдказав холоднокровно Олесницький, жоден м’яз не здригнувся на кам’яному обличчi. – Литовський князь пiддався гординi i надто не в пору. Ми з’iхалися сюди, щоб об’еднатися перед загрозою Туреччини. Ми з’iхалися сюди, щоб об’еднатися проти схизми, яку розпалив у себе iмператор Сигiзмунд, давши чехам мученика Гуса – як знамено. Вiтовт же плекае розкольницьку мету… Повiжте нам, ваша свiтлосте, – звернувся епископ до iмператора, – навiщо ви пропонуете корону великому князевi Литви?

– Я вже сказав, – повернув вiд камiна голову iмператор.

– Щоб не дати поеднатися чеським i руським схизматам. Коронований Римом Вiтовт матиме змогу власноручно, без кракiвського посередництва, приборкати православну церкву на Волинi, Чернiгiвщинi, Киiвщинi, як це зробив Ягайло в Галичинi.

– Нi, – мовив Олесницький, – ви прагнете роз’еднати польсько-литовськi сили. Ви ж, великий князю, у своему заслiпленнi i марнославствi, самi цього не вiдаючи, розпалюете коромолу русинську.

Та коромола вже знайшла собi ватажка, вiн сидить тут, у замку, а iм’я йому – Свидригайло. Ви примирилися з ним, а вiн за вашою спиною трактуе з украiнними боярами й князями, якi ще марять славою колишнього Галицько-Волинського князiвства. Ви хочете з допомогою Свидригайла створити литовське католицьке королiвство на зразок польського, а його вiрний поплiчник Федiр Острозький разом з вождем гуситiв Прокопом Лисим увiрвалися на Шльонськ, зруйнували на Яснiй Горi, що бiля Ченстохови, монастир Павлинiв i осквернили чудотворний образ Марii. Ви ще не знаете про це?

– Горе, горе! – залементував блазень. – Молода шляхтянка без коханця, старе хутро без вошей, старий жид без багатства, Польща без матки боскоi Ченстоховськоi! Горе, горе!

– Цить! – прикрикнув Вiтовт на Генне i звiвся на весь зрiст. – Ваше преосвященство, я не владний над тими, хто покинув мiй край. І не на менi лежить вина за Ченстохову.