Черлене вино

Гольшанський вiдчув вагання Свидригайла i, вiдсунувши убiк високий кухоль, наче той заважав йому бачити князя, сказав:

– Стародубський князь Жигмонт Кейстутович, брат Вiтовта, з причини хворостi не прибув до Луцька, я тiльки що звiдти. Але вiн обiцяе тобi пiдтримку, княже.

– А ти, швагре Вiтовта i стрию королеви Соньки, – Свидригайло свердлив Гольшанського захмеленими очима, – з ким ти будеш?

– Я – з Жигмонтом, – вiдказав твердо князь Семен.

– А коли Жигмонт пiде з Ягайлом? – прискiпувався Свидригайло.

– Не пiде Жигмонт з польським королем. Вiн з Литвою буде.

– В’еш вужiвочку, князю… А Литва ж то – пiд ким сьогоднi? – Свидригайло рiзко повернув голову до Олександра Носа й Василя Острозького. – Що ви скажете, братове?

– Ратники нашi готовi, – пiдвiвся князь Острозький, поправляючи пояс на гаптованiй золотом китайчатiй свитi. – На перший поклик готовi.

Свидригайло наповнив кухоль червоним вином, кивнув гостям, щоб наливали й собi.

– Що чув нового про коронацiю, Юршо? – спитав у старости Луцького замку.

– Таемно радяться. Але знаю, що пiсля нинiшньоi ради Сигiзмунд пошле гiнця до Вiдня з наказом, щоб вирушали посли з короною i клейнодами.

– За ваше здоров’я, панове-радо, – надпив Свидригайло. – Станемо ми при вiленському дворi на сторожi корони. А на коронацiйному бенкетi вип’емо за довгi лiта литовського короля! – Вiн закинув голову, перехиляючи кухоль i, витираючи вуса, приховав долонею злобну посмiшку. Тодi його погляд упав на Івашка Рогатинського, який пильно дивився на князя i не пив.

– А ти чому постиш, пане Івашку? – вколов очима олеського державця, зi стуком опускаючи кухоль на стiл.

Івашко пiдвiвся.

– Не захотiв ти мене нинi слухати, коли ми були сам на сам, то запитаю при всiх. Хочу, князю, твердо знати, за що маю випити. Я служив Ягайловi в Рогатинi i, називаючись боярином, був рабом львiвського старости Одровонжа. Я мав право дати своiй дочцi вiно лише тодi, якщо вона вийде замiж за католика.

Я мiг дiстати герб i рiвнiсть з польським шляхтичем тiльки цiною прийняття латинського обряду. Я перейшов служити Вiтовтовi. Що жде мене i моiх землян у Литовському католицькому королiвствi?

Устав i Свидригайло.

– Я обiцяю вам, панове, коли перейму в спадок литовську корону, правити за вашою радою як провiдник усього русинського язика.

– Але ж ти сам католик, князю.

– Блажен-бо муж, iже iде на суд несчестивих, там же за правду глас свiй подае.