Черлене вино

– Хай Бог тобi простить за те, що на калiку замахнувся, – прошепотiв жебрацький отаман, – я зла не запам’ятаю. Коли бiда тебе постигне, шматком прошеного хлiба подiлюся…

Кивнувши ватазi високим цiпком, вiн пiшов попереду, правий рукав сiрячини метлявся на ходу; за ним побрели слiпцi, пiдвiвши голови до неба, подибав високий, мов обчiмхана вiд гiлок тичка, безрукий дiдуган, бiльше десятка калiк побрели дорогою до мосту.

Мовчала скомороша братiя, довго дивився Арсен услiд жебракам, у душi вiдтавала лють, переливаючись у терпкий смуток.

Із задуми вивiв його веселий передзвiн: з брами стрiмко виiхали залубнi, запряженi парою гнiдих коней. Спинами до вiзника сидiли боярин у бобровiй шубi та дiвчина у бiлому кожусi й гарячiй шальоновiй хустинi.

Орися побачила Арсена i, простягнувши руку, скрикнула:

– Гусляр! Гуслярi, тату… – стишилася знiчена.

Та Івашко Рогатинський, заглиблений у своi думи, не чув доччиного вигуку.

Осташко вертався Бродiвською дорогою до Олеська.

Першу нiч заночував у корчмовому заiздi бiля Жидичина, а вранцi пiшов далi. Почував себе до краю втомленим i скрушно думав, що закiнчились, напевно, для нього свiтовi мандрiвки, хоч вiком вiн i не старий.

А перша випала йому навеснi 1412 року. Тодi-но польський король Ягайло у своему католицькому запалi перед гнезненським примасом i кракiвським епископом перевершив сподiвання своiх душпастирiв. Вiн наказав викинути з перемишльськоi православноi кафедральноi церкви руськi гроби, посвятив ii в католицьку i, прибувши до Львова, призначив католицьким архiепископом Яна Одровонжа.

Вчинивши таке богоугодне дiло, король вирушив у Городок на лови, а львiвський i руський староста Пйотр Одровонж, брат архiепископа, виселив за межi мiста цехових майстрiв – тих, якi не захотiли хрестити своiх дiтей у костелi.

Серед них опинився i дзигармiстр Онисим, батько Осташка. Притулився вiн з багатолюдною сiм’ею у напiврозваленiй халупi на Пiдзамчi.

Батько й сини ходили на заробiтки то до млина на Збоiвськах, то до осадникiв у Замарстинiв i Голоско, мама iз старшими доньками мила посуд у корчмi «Брага» бiля Татарськоi брами, меншi дiвчата простягали руки на папертях костьолу Марii Снiжноi та Онуфрiiвськоi церкви. Врештi найстарший Осташко, хлопець хирлявий, та до наук спосiбний, покинув злиденний отчий порiг i подався в европейськi землi шукати щастя. Було тодi йому за двадцять.