Край битого шляху

Чому вiн пiшов з цiею жiнкою? Вiдомстити Юлi чи скористатися з нагоди? Чи, може, для того, щоб забути про матiр на смертному одрi? Збентеження i почуття огиди охопило його. Вiн глянув на дiвчину, глянув не з презирством, швидше зi спiвчуттям, i хотiв повернутись, щоб вийти, коли його погляд зустрiвся з ii очима, глибокими, повними смутку.

Владек був вражений: вона не кокетувала, вона милувалася його зовнiшнiстю i стояла по-дитячому несмiлива.

– Який ти гарний… – прошепотiла. – Я ще не мала таких.

Цi слова знову вiдiзвалися болем у Владековому серцi.

Вiн узяв ii личко в долонi i з жалем заглянув у вiчi. Тодi дiвчина пригорнулась до нього, як безпорадна дитина до матерi, як сирота, спрагла чужоi ласки й любовi.

– Ти давно так? – спитав.

– Не питай…

– Що тебе примусило, Оленко?

– Ой, не випитуй. Знаеш, що не добро. – В очах ii майнуло щось близьке до розпуки, заблищали сльози, але це тривало якусь мить.

– Досить, – сказала, звiльнюючись з обiймiв. – Ти прийшов випитувати чи…

І погасила свiтло.

Владек не рухався з мiсця. Взяв ii руку, притяг до себе i поцiлував не в уста, а в чоло. Дiвчина розридалась.

– О-о-о, яке це все огидне!

Владек засвiтив.

– Я пiду, Оленко…

– О нi, не йди! Зi мною ще так нiхто не поводився, як ти. Всi грубо… брутально… Посидь… Побудь… Я ж гарна, не бридка…

Замовкла. Тiльки груди часто пiднiмались, i Владек вiдгадував, що в них таiться: бiль, радiсть чи невисловлена таемниця ii життя?

– Ти знаеш, – заговорила вона пожвавлено, – недавно приснився менi чудовий сон, нiби до мене прийшов молодий хлопець i сказав: «Ти пiшла б за мене?» Я скрикнула вiд щастя i пробудилася.

А сьогоднi такий самий, як той зi сну, прийшов… Лише ти менi цього не скажеш, пiдеш. І нiхто нiколи не скаже…

Засинаючи, втомлено шепотiла:

– Я не знала нi батька, нi матерi. Сама-самiсiнька виросла. Тiльки коли ще маленькою виряджали з села до мiста на службу, посвiдку дали з гмiни:[7 - Сiльська управа.] «Олена Кривда. Сирота». Видумали, але як вгадали мою долю?

Владек рвучко пiдвiвся.

– Кривда? Твое прiзвище – Кривда?

– Моя доля кривдна. А прiзвище – бозна-яке.

– Слухай, слухай, Оленко! – будив ii Владек з дрiмоти. – В тебе брати були?

– Який ти дивний. Якби в мене були брати, хiба б я так ходила? Не було iх у мене нiколи… Спи, любий… Поцiлуй мене ще раз… Дякую… Хай тобi щастя… килимом… хай…

Сон склепив iй повiки. Довiрливо пригорнувшись, вона заснула в нього на грудях.

Владек не мiг заснути.