Країна ірредента

«Тим не менше москалi насамперед, як лиш розпочнеться вiйна, посягнуть по цей нестравний для них шматок, не пiдозрюючи того, що вiн розвалить, розчленуе iзсередини обидвi iмперii. Ви це добре усвiдомте собi, Євгене. – Донцов пильно глянув на Коновальця, наче в думцi зважував його можливостi. – А тодi Велика Украiна й Галичина спiльно займуть свiй плац на землi».

«Дякую вам за цi слова, пане Донцов, – промовив Євген. – Ви в цю хвилину задекларували iдею соборностi Украiни, а в цьому запорука нашоi свободи… Й мiг це зробити тiльки надднiпрянець, який добре знае приховану потенцiю украiнського Сходу й бачить нацiонально свiдому силу Заходу.

«Що найбiльше нам загрожуе? – перепитав Донцов, нiби здивувався, що цi молодi люди самi не можуть знайти вiдповiдi на таке просте питання. – Смертельно небезпечною для нас е концепцiя “капусти головатоi” – спокiйно, вигiдно й вегетативно iснувати i вважати абсолютом iжу, забави та грошi».

«І ви цю мерзоту адресуете нам?» – спалахнула Олена, й Роман замилувався розiскреним обличчям дiвчини, нiби вперше ii побачив. – Хiба е для цього якiсь пiдстави?»

«Я не звинувачую вас, а тiльки застерiгаю», – вiдказав Донцов.

Коли панi Коновальцева запросила гостей до вечерi, Олена упiвголоса промовила до Марiйки:

«А вiн нестерпний!»

«Вiн справжнiй», – вiдказала Марiйка, й загадкова усмiшка пробiгла по ii устах.

…Мiй дiд Максим Безрiдний водно говорив менi: «Михайле, час такий, що не всi втримуються при життi, ось уже й батька твого немае – пiдiрвав себе гранатою, я вернувся iз заслання знищений, здоров’ям кволий – днi моi полiченi, а советська тюрма не вiчна, i ти вийдеш на переднiй край. Та хоч би що з тобою трапилося, як тiльки залишишся живий, маеш розповiсти на письмi про страду трьох наших поколiнь у боротьбi за самостiйну Украiну».

…Вiйна при всiй очiкуваностi вибухла начебто несподiвано – так iнодi бiдкаються люди, що зима застала iх неготовими, хоч кожен знае, що вона мусить настати.

Товариство «мазепинцiв» вiдразу пiсля оголошення вiйни записалося в усусуси, хоч i не всiх добровольцiв прийняли до легiону на комiсii в Стрию. Євгена й Романа мобiлiзували до 19-го полку iнфантерii й послали на лiве крило фронту в Бескидах пiд команду генерала Гофмана.