Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Максим аж стрепенувся: Господи, а вiн думав – гiгант, велетень… І як у цьому змiзернiлому тiлi вмiщаеться такий могутнiй дух?! Та невже це сам Франко?! Але ж таки вiн – у нього руки спаралiзованi, вiн навiть не може витерти свого обличчя, та ось милосердна самаритянка допомогла йому; а чи вiдiб'еться на ii хустцi нерукотворний образ Поета? На хустинi, може, й не вiдiб'еться, але в серцi – напевно… І в моему серцi теж, думае Максим, вiн вiдчувае, вiн знае, що його новi знайомi теж про це саме думають; усiх трьох нинi мiцно з'еднуе постать украiнського Мойсея, облагороднюе, благословить, i вже вони всi трое знають наперед, що вiднинi завжди будуть нерозлучнi духом, i каже Коновалець до Безрiдного:

«Чому я тебе нiколи не бачив на наших зiбраннях у будинку «Сокола-батька» на Руськiй? Тобi не цiкаво?»

«Я навiть не можу вiдповiсти, цiкаво чи нi, я ж там ще не бував i не знаю…» – знiтився Максим.

«То приходь i дiзнаешся, нинi не можна бути лише книжковою мiллю…»

«Але ж знання…»

«Там теж отримаеш знання.

Максим промовчав.

«Ми будемо радi, якщо ти приходитимеш, – мовив по хвилi Дашкевич. – Не будь байдужий – перша кров уже пролилася».

…Із села Зашкова, що бiля Жовкви, Євген доiжджав потягом, який приходив на львiвський двiрець перед початком занять у гiмназii, а пiд вечiр вертався тiею самою льокайкою, що сонно тягнулася за стефензонiвським паровозом; перетинаючи поля, лiси й перелiски, вона тяжко пихтiла i голосно висвистувала, нiби давала знати управителевi чотирикласноi зашкiвськоi школи пановi Михайловi Коновальцю i його дружинi панi Марii, що iхнiй найстарший син вертаеться додому.

Тодi молодшi Євгеновi брати Мирон i Стефко стрiмголов бiгли на станцiю, перескакуючи Думний потiчок й полохаючи на левадах лелек, якi заснували в Зашковi свою колонiю i гнiздилися майже на кожнiй стрiсi; хлопцi повисали в улюбленого брата на шиi, не поминаючи теж його вiрного товариша Романа Дашкевича, який деколи вибирався до Євгена на нiч i вважався в родинi Коновальцiв за свого… Цього ж суботнього надвечiр'я приiхало iх аж трое, тож Євген, коли всi зайшли до хати, представив третього своiй родинi:

«Це Максим Безрiдний, наш новий колега».