Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

 – Чи не краще спертися на неi й стати лицем до найтяжчого нашого ворога – Москви?»

Донцов якийсь час проймав Дашкевича карим поглядом, нiби гiпнотизував, й по хвилi заговорив саркастично:

«Ох ви, галицькi австрофiли!.. Та якщо в майбутнiй вiйнi, яка неминуче нагряне, будемо спиратися на чужу силу, як це робили наш гетьмани, то й програемо – як Хмельницький, Дорошенко i Мазепа… Мусимо викувати власну мiць. – І тут Донцов розвiв руками. – Але ж ii не спородять травоiди, ми повиннi стати, як нашi вороги, хижаками!»

«Який ви лютий!» – вигукнула Олена.

«А чому ми не маемо бути лютими? – втрутилася в розмову Ольга. Невже неволя нас так розманiжила, як добра мати свого пестунчика? Але ж то не мати, а люта мачуха – скiльки ми вже натерпiлися вiд ii ласки?»

«Однак i далi цiлуемо iй руки, коли вона втомлюеться шмагати нас рiзкою й подае бублика, – пiдхопив Донцов. – А як ми вмiемо протестувати, тiльки послухайте… У Лук'янiвськiй тюрмi, де менi довелося двiчi «гостювати», солдати розстрiлювали на подвiр'i в'язнiв, якi насмiлилися оголосити голодування.

І що ви думаете, двое хохлiв у моiй камерi вельми голосно, щоб почули тюремники й злякалися iхньоi вiдваги, затягли тужливо: «Ой, не шуми, луже, зелений байраче, не плач, не журися, молодий козаче». Ось який наш протест. А москалi на iхньому мiсцi напевне затягли б «Славное море, священний Байкал!». Моi дорогi, я згоден спiвпрацювати з вами й популяризувати ваш полiтичний досвiд у пресi, та лише за тiеi умови, що ваш таемний гурток насправдi стане мiлiтарним».

«Яку програму запропонуете нам?» – спитала панi Малицька.

«Наша програма одна: боротьба з Росiею, яка поневолила три чвертi наших земель. Звичайно, ми спочатку таки мусимо спертися на Австрiю, яка для нас е меншим злом. Трильовський упевнений, що цiсар ранiше чи пiзнiше дасть дозвiл на створення украiнського легiону, й нам треба з цього скористатися. Бо ж фатальна московська тройка жене стрiмголов, i в жаху перед нею розступаються народи.

Але ж мусить, нарештi, хтось ii перейняти, щоб урятувати свiтову цивiлiзацiю. Це може зробити Украiна, а передовсiм Галичина – нестравний шматок для московського черева».

«Сказав же мiнiстр внутрiшнiх справ Росii Петро Дурнов, – перепинив Євген невтримну мову Донцова, все ж пiдтримуючи його думку: – «Лише божевiльний може хотiти приеднати Галiцiю до Росii: хто завоюе Галiцiю, той втратить iмперiю».