Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Передi мною розiслалася широка й безкрая рiвнина з дорогами, банями церков, фабричними димарями; над тим благословенним свiтом опустилося шатро блiдо-зеленого неба, вся земля потонула в зеленi i яблуневому цвiту; я, до безтями втiшений, видряпуюся на саме лезо хребта й бачу протоптанi слiди моiх предкiв i своi власнi слiди, якими нiколи не попрямую, щоб показатися людям i нагадати про себе – ще живого й викинутого в безодню чужинноi пам'ятi.

…Перехрестилися моi дороги по всiй Європi, i на безмежному планшетi, що прослався передi мною, зблiдли вони й зникли, немов витравленi розчином вiд плям, – i вже вони позаду мене, залишенi без туги й жалю, я кваплюся додому й навiть думки не допускаю, що колись ще повернуся до них й топтатиму iх до кiнця своiх днiв; при менi немае нi золота, нi срiбла, я бiдний, мов турецький святий, зате зi мною моя слава, а ще згадки про поневiряння вигнанця, про тюрми, про жiнок, а також – i це все мое нинiшне багатство – щемна радiсть, що повертаюся в Украiну.

Ось чорнiе остання моя дорога з далеких свiтiв, не стерта нi на планшетi, анi в серцi, – з Петербурга до Киева, й супроводжувала мене нею незмiрна гордiсть: мене, вiдомого на весь свiт письменника, кликала Украiна до працi, яка не мае нiчого спiльного iз творенням штуки: Голова Украiнськоi Центральноi Ради Грушевський i Генеральний секретар вiйськових справ Петлюра запропонували менi очолити украiнський уряд.

Яка це висота i яка непевнiсть: менi дошкуляе докiр сумлiння, що я готовий стати на прю iз соцiалiстами-бiльшовиками – а може, вони бiльше, нiж ми, мають рацiю, ведучи Росiю шляхами революцii, й чому то я, переконаний соцiалiст, стаю супроти власноi волi контрреволюцiонером?

Здоланий сумнiвами, я, Перший мiнiстр Украiни, й думки не допускаю, що нам потрiбно створити армiю – чию ж то кров збираемося проливати? Звiсно, московську, але ж вона уже не царська, не iмперська, то кров революцiонерiв-соцiалiстiв, таких самих, як я… А втiм, бiльшовики, видно, твердо вiрять у свою високу мету, що так упевнено беруть владу; а що виграе украiнська бiднота вiд влади нашоi, якщо навiть ii запосягнемо? Наймичка захотiла стати господинею в домi – хiба таке можливе? Ми не маемо права воювати, ми повиннi домовитися, адже велику i сильну Росiю не зможе перемогти збудована мала Украiна.