Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Пiд iм'ям «Полтавченко» Петлюра мешкав у конспiративнiй квартирi разом зi своiм ад'ютантом, поручником Іваном Сорокою; дружина Наталiя й дочка Леся винайняли окреме помешкання на бульварi Сен-Мiшель й зрiдка навiдувалися до колишнього Отамана зi скупим харчем, а здебiльшого Петлюра й ад'ютант обходилися рiдкою кавою, й вугiлля теж уже закiнчувалося…

Незабаром усе закiнчиться, думав Симон Васильович, хоч сам не знав, як саме, та мусить, зрештою, дiйти до краю життя людини, яка втратила вiру в доцiльнiсть свого iснування… Винниченко ще довго продовжуватиме себе в лiтературi, Коновалець створюе пiдпiлля, сподiваючись на новий спалах боротьби, а Петлюрi фiолетовi язички примарного полум'я освiтлюють лише смутнi видiння п'ятилiтньоi давностi: Другий зимовий похiд Юрка Тютюнника зi Львова в Украiну, виряджений Петлюрою 1921 року не для перемоги, а для засвiдчення, що Украiна ще живе, – i зневiрився Головний Отаман пiсля масакри сотень героiв пiд Базаром, отруiвся зрадою Пiлсудського, який за Ризьким договором забрав собi Галичину, а Велику Украiну залишив на розтерзання бiльшовикам; о, якби то куля Степана Федака влучила не в губернатора Грабовського, а в самого маршалка на львiвському Ринку!

Якби, якби…

Якби Головний Отаман визнав собi рiвним генерал-хорунжого Юрка Тютюнника або, оцiнивши його вiйськову потугу, пiдпорядкувався йому: петлюрiвськi сiромундирники воювали люто, проте вiдокремлено вiд загальноукраiнськоi завiрюхи, коли майже в кожному селi, на майданах бiля церков, юрба обирала собi отамана навiть iз пастухiв; а за Тютюнником i його фанаберним козацтвом пiшли б усi отамани й отаманчики, звабленi не так боротьбою за свободу, як показною параднiстю тютюнникiвського вiйська…

Якби гуляйпiльський батько Махно не загравав iз червоними, а долучився до Петлюри, то не волоцюгував би вiн нинi румунськими горами, заробляючи грiш на тартаках, а будував би на пострах бiльшовицькiй Москвi могутню Украiнську Державу.