Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

А ще мав вiн вiдкрите кругловиде обличчя з високим чолом, що добиралося майже до тiменi й толочило по дорозi зрiдле чорняве волосся; його очi свiтилися добром i спокоем – iнколи менi здавалося, що вони самi нiяковiють вiд власноi доброти; однак варто було початися розмовi про лiтературу чи фiлософiю, як погляд його тужавiв, нiби холоднiв i намагався проникнути у власну пам'ять, щоб зачерпнути звiдти набутоi ранiше iнформацii, потрiбноi для пiдтримання дискусiй. Пiд час розмов Михайло вiдчужувався вiд сшврозмовникiв, стаючи iхнiм опонентом, а деколи i вчителем, – я завжди захоплювався глибиною його знань.

Товариство тодi вмить дiлилося на два табори, в одному з яких перебував тiльки Михайло, пiдкоряючи своею логiкою численну групу опонентiв.

Не всяк ризикував змагатися з Михайлом, i я теж у гуртi не вступав з ним у полемiку, коли з якимись постулатами не був згоден, та ми часто продовжували розмову, залишаючись сам на сам, й вiн не раз визнавав мою правоту. Та коли я зачiпав полiтичну тему, а це для мене було надто важливе, бо як я вже вибрав собi його за приятеля, то мусив переконатися у засадах його свiтогляду, – тодi вiн замовкав, окидав мене начебто збайдужiлим поглядом i звертав розмову на щось iнше.

Я, звичайно, нi разу не запiдозрив, що вiн мене остерiгаеться, такого й на мить допустити не мiг, i вирiшив для себе, що Михайло готуеться в жерцi чистоi науки, нi на крихту не зв'язаноi з полiтикою.

Й набагато пiзнiше, коли я вже видав кiлька романiв, а Михайло працював на заводi кiнескопiв психологом працi, ми випадково зустрiлися над морем у Коктебелi, де я вiдпочивав, тодi вiн просто-таки приголомшив мене вiдвертою розмовою про найболючiше – про зневолення Украiни, про землю iрреденту та про негайну потребу жертовноi боротьби за незалежнiсть.

Їх двое йшло вздовж берега вiд будинку Волошина в напрямку Карадагу з рюкзаками за плечами, в спортивному одязi, двое засмаглих i бадьорих. Побачивши мене, розiмлiлого на пляжi, загалайкали, зрадiвши зустрiчi, посiдали поруч.

Коли я запитав, куди вони прямують, Михайло порозглядався по пляжу, i я помiтив у його очах певну настороженiсть i обережнiсть; я розпочав тривiальну розмову про погоду, та вiн рiзко мене перебив i мовив владно: «Ходiмо з нами на Карадаг».

Ми пiднiмалися крутосхилом до Чортового Пальця, добре натомилися й сiли вiдпочити пiд гiгантським валуном, що стояв сторожем над крем'яними горами, зарослими сизим жерепом.