Мальви. Орда (збірник)

На цей раз вiн не здався Ібрагiмовi аж таким огидним. Те, що евнух з’явився за першим покликом, вдовольнило султана: може, ця людина буде його першим слугою i порадником?

– Ти обiцяв менi показати гарем. Де ж тi красунi, за якими ти розiслав гiнцiв по всiх мiстах краiни?

– Великий падишаху, – мовив Замбул, – я тiльки чекав твого наказу. Найвродливiшi дочки украiнських степiв, Кавказьких гiр i гарячого Єгипту чекають на тебе в гаремi бiля фонтана.

– Веди!

Ібрагiм сторопiв, побачивши довгий ряд дiвчат. Яку ж вибрати? Розгублено дивився то на красунь, то на Замбула.

Пройшовся вздовж ряду з хустиною в руцi, яку мав дати вибранiй, i зупинився, загiпнотизований великими чорними очима, в яких не було ляку i покори, в яких не млявiло штучне звабництво. Цi очi пломенiли i промовляли дивовижно смiливо: «Я хочу тебе не як рабиня – як жiнка». Недовiр’я на мить заворушилося в мозку султана, вiн завжди мучився вiд усвiдомлення своеi непривабливостi, яку мусив надолужувати походженням i золотом, але погляд дiвчини жахтiв силою i владнiстю – тим, чого бракувало саме тепер султановi, i вiн, заворожений, подав iй хустину.

– Хто ти, яке iм’я твое?

– Я черкеска Тургана, а для тебе, султане, буду шекер[96 - Шекер – цукор (турецьк.).], – вiдповiла дiвчина, пов’язуючи султанською хусткою свою шию.

– О Аллах! – прошепотiв вражений Ібрагiм.

Тургану вивела з ряду господиня гарему, кяя-хатун, щоб пiдготувати ii для ночi: викупати в пахучих водах, одягти, а ввечерi увести до султанськоi спальнi.

…Вранцi гарем чекав iз затаеним подихом: чи нарече Ібрагiм одалiску Тургану султаншею? Швидко заздрiсний шепiт прослиз по кiмнатах – Замбул перевiв султанську обраницю до окремого корпусу сералю, приставив до неi прислугу з чорних евнухiв, вручив iй золоту корону i три тисячi цехiнiв у шовковому мiшку. Валiде Кьозем не пам’ятала такого щедрого пашмаклика[97 - Пашмаклик – вiно для султанських жiнок.], вона зрозумiла вiдразу хитрiсть своеi суперницi i заскреготiла зубами з лютi.

Заспокоений i ситий зустрiв Ібрагiм вранiшнiй азан. Цiеi ночi вiн збагнув найголовнiше: свою власну людську повноцiннiсть. Вiн кохав i його кохала чарiвна Тургана. Зникло оте вiчне почуття ущербностi, яке переслiдувало його, вiдколи народився. Ібрагiма менше пестила мати, бо другим був сином; пiсля обрiзання його вивезли зi Стамбула, бо в столицi мав право жити лише старший брат; юнiсть минала в товариствi тюремних ключникiв i каштеляна, бо Амурат став султаном.