Мальви. Орда (збірник)

], одежничi, сокольничi, кублодержцi, стрем’янники, мечоносцi, поясничi, кухарi, нiмi, городничi – сотнi вiрнопiдданих людей оточили його одного.

Так ось де ключ до влади! Плесне вiн ще i ще, й сотнi разiв – уся iмперiя пiднiметься, запрацюе без нього, але за його сигналом.

Ібрагiм вiдчув, як мiцнiють його мускули, випростовуеться мiзерне тiло, сповнюеться гордiстю понiвечена душа – покора цих людей дала йому впевненiсть i силу. Вперше за час свого султанства вiн прорiк нiким не пiдказанi слова. Спочатку тихо, та щодалi смiливiше, врештi, голос його лунав серед стiн палацiв:

– Я – володар трьох частин свiту, п’яти морiв, сторож святих мiст Мекки i Медини, владика Стамбула, Каiра, Дамаска, Багдада!

– Так, ефендi! – вiдповiли йому хором.

– Амурат загинув тому, – продовжував Ібрагiм, – що був вiн боягуз i бездарний полководець, а я ваш вождь, найславетнiший, наймудрiший… – І тут запнувся султан. А що коли на це блюзнiрство вiдповiдять мовчанкою або хтось скаже: нi! Що тодi?

– Наймудрiший з усiх султанiв! – докiнчили за нього.

Здалося йому, що над ним засiяв ореол небаченоi могутностi, вiн смiливо ступив уперед. За Ібрагiмом поверталися слуги i падали ниць. І подумав султан: пройде вiн отак пiшки через усю Анатолiю i Румелiю, усi народи впадуть так само перед ним на колiна.

А чи так? У кого спитати? Вдивлявся в обличчя своiх слуг, та не знав iз них нiкого, тiльки одна пара очей проймала його вiдданiстю, запопадливiстю, благанням. Це були очi Замбула.

Султан махнув рукою.

Жест, видно, був удалим, бо раптом щезли всi, i залишився перед ним тiльки потворний кизляр-ага. Крiзь загратовану жовтими зубами яму рота поплили цiлющi слова:

– Зiрко блискуча, що очi заслiплюе, високий царю над царями, що тримаеш у руках своiх цiлий свiт, я вiтаю тебе!

Нi, нi, то не був театр Кара-гез. Вiн, Ібрагiм, томлячись у тюрмi, сам не знав, хто вiн е. Це недолугий Амурат, заздрячи генiевi Ібрагiма, запроторив його до темницi. Але народ знав, любив i чекав на нього.

– Ти единий володар на свiтi, що над усiма земними царями царюеш, я вiтаю тебе, – лилися з рота Замбула такi потрiбнi Ібрагiмовi слова.

 – А якщо ще й залишилися люди за свою силу гордовитi, то й тi тремтять перед твоею могутнiстю. Ти найсправедливiший iз найсправедливiших, крихта неправди не впаде з рук твоiх. Та нагороджуючи добрих, мусиш карати лихих. Бо заповiдав ще Селiм Явуз: рiясет – сiясет![99 - Вислiв Селiма Грiзного (1512—1520): «Панувати – це суворо карати».