Мальви. Орда (збірник)

На твое, вiзирю, i на мое життя вистачить того, що е… А прийдуть iншi, хай думають…

– Але я повинен тобi розповiсти, – продовжував Аззем-паша, – не про своi мiркування, що сушать мозок, а про iнше, що е важливим на нинiшнiй день. Скарбниця порожнiе, а думати треба, звiдки дiстати грошей, щоб не пiти завчасу на жебри до сусiдiв. Якщо ти будеш так платити i далi яничарам, то швидко нам доведеться зривати золотi написи з тюрбе султанiв.

Ібрагiм напружено думав, що вiдповiсти вiзировi, щоб блиснути перед ним розумом, i несподiвано засмiявся, переможно, злорадно:

– Великий вiзирю, дав тобi Аллах гадючий розум, а хитростi змiя пошкодував.

Бо знае i дитина: джихад дае турецькому народовi й султанськiй скарбницi золото! Азов не взятий, вiйсько нудиться, а ти квасишся в роздумах, невгодних нi боговi, нi султану.

– На Азов пiде похiд. Наступного року, навеснi, я пошлю туди султанське i ханське вiйсько. Та не в тiм рiч, султане. Вiд перемоги чи поразки пiд Азовом не змiниться становище. Треба подумати, чому нема прибуткiв iз глибин нашоi iмперii.

А чекати скрутноi хвилини, щоб здобути прихильнiсть пiдданих, збагативши iх награбованим добром, це велика помилка. Коли народовi стане краще жити за рахунок грабункiв, то вiн дякуватиме не тобi, а твоему вороговi.

Ібрагiм позеленiв вiд лютi. Цей старець розмовляе з ним, як iз отроком. Та, на щастя, спливла в султановiй пам’ятi стара приказка, i вiн вигукнув ii, наперед святкуючи перемогу у словесному поединку:

– Сказав пророк: «Головi думати, рукам виконувати, а язиковi хвалити Бога».

Султан подумае, пiдданi виконають, а iмами випросять в Аллаха для нас удачу. Можеш iти, вiзирю.

Аззем-паша поклонився i мовив:

– Добра приказка, Ібрагiме. Та велика жура, коли хвалять Бога всi, навiть тi, що не вiрять у нього, рук для працi малувато, а голiв, щоб думати, не дарував нашiй добi Аллах.

Вiн не дивився, як подiють його слова на падишаха. Повернувся i вийшов, несучи гордо голову. Знав – недовго ii носити.

І було дивно байдуже. Що з неi за хосен, коли вона уже не в силi допомогти його державi, яку вiн сам споруджував, змiцнював, вiрячи в ii велике призначення на землi.

Роздiл дев’ятий

Коли чуете крик ослiв, просiть захисту в Аллаха, бо осли кричать тодi, як побачать шайтана.

    З хадiсiв

Рокiв тридцять або сорок тому покинули греки свое старовинне село Мангуш i поселилися в печерах Марiян-поля навпроти Успенського собору бiля Чуфут-кале.