Мальви. Орда (збірник)

Перестав торгувати каменем iз бахчисарайськими iмамами, i заробiтки помiзернiли. А серце стискалося вiд болю. Щораз бiльше й бiльше людей ходять по п’ятницях до мечетi, а до Успенськоi церкви вибираються по недiлях лише старi. Щораз менше й менше чути рiдну мову на вулицях, сам Стратон розмовляе татарською, хiба ото колись на престольнi свята розговiеться в гостях за пiснею. Це одне, що залишилося. Татари за пiсню не сердяться, мало того – самi перейняли козацькi думи.

Старiв Стратон, i туга за рiдним словом, за людиною, яка б розмовляла з ним матiрньою живою мовою i йому самому не дала ii забути, щораз то бiльше в’ялила душу.

Рiч-рiчно приходили до Мангушу люди, вiдпущенi, а iнколи i втiкачi, та все якiсь зламанi, ущербленi, зляканi. Вiдрiкалися од своеi вiри, щоб не платити подушне i харадж. Мусульманський податок – ушр – був набагато меншим. Хотiлося iнодi Стратоновi кинути чужину, перебрести Сиваш, але тодi згадував лядську неволю, що гiрша за татарську. Нема куди подiтися козаковi…

Не сподiвався вже й не чекав: з’явилася в селi стомлена красива жiнка з дитиною.

Вона заговорила тiею чистою, не зiпсованою татаризною мовою, яку чув ще в дитинствi. Хлюпнулись у грудях i бiль, i радiсть, туга i щастя. Чей не все ще пропало, е ще своi люди на свiтi. Пригорнув блукачiв, пригостив, та й вiдмолодiв якось Стратон, наче свою рiдну сiм’ю знайшов на вигнаннi.

Життя в Мангушi розпочалося для Марii несогiрше. Жили з Мальвою якийсь час у просторiй Стратоновiй свiтлицi, та не захотiла Марiя бути йому тягарем, почала поруч лiпити собi хатину.

Стратон допомагав так ревно, нiби робив для себе. Замислювалася не раз Марiя, чому такий добрий для неi цей ледь похилий рудовусий чоловiк, та здогадатися було неважко.

Марiя посвiжiшала, зацвiла останнiм цвiтом ii краса, ота, задля якоi колись запорожець Самiйло покинув Сiч. Задивився Стратон на молодицю, полюбив. І думалося Марii, чи не доживати удвох вiку. Обох же iх звела в чужiй сторонi та сама доля, яка на золу перетерла-перемолола все, що було iм дороге колись.

Та одна перешкода стала на завадi: Стратон не думав повертатися до Украiни. «Там каша з молоком, де нас нема», – говорив вiн. А Марii й подумати було страшно старiтися i вмирати в Криму.

Марiя дозволила йому прийти до неi, втiшила його i свою самоту, та вiнчатися в Успенськiй церквi не погодилася.

– Добрий ти, Стратоне, полюбила я тебе. Але ж я покину тебе. Ти вмиратимеш тут, я таки в Украiнi.

Мальву полюбив Стратон, як рiдну дочку.