Мальви

Враз убiгли два послушники, тягнучи за собою дорогi, мов ланцюг, чотки з зернинами, завбiльшки з волоський горiх. Кожний монах схопив по зернинi в руки, а тодi шейх затягнув:

– Ви побачите Бога-творця в останнiй день суду лицем до лиця так, як бачите тепер подiбних вам. Усi, хто поклониться iдолам замiсть iстинного Бога, будуть скинутi в полум’я вiчне.

Пiшли чотки по руках монахiв. Сусiд передавав сусiдовi, а при дотиковi до кожноi зернини всi кричали голосно «Аллах!».

Марiя бачила, як здригнулася Мальва вiд першого викрику i здивовано пiдвела на матiр очi, потiм вдивилася в залу i вже не вiдводила погляду вiд дервiшiв.

Слово «Аллах» повторювалося стiльки разiв, скiльки зерен було на довгiй вервицi, безнастанно билося у вуха, гiпнотизувало, i здавалося, що нiчого в свiтi не iснуе, крiм цього слова. А коли мусульманський Бог був уже прославлений дев’яносто дев’ятьма iменами, схопилися дервiшi i почали свое божевiльне радiння – зикр, iм мало було зерен на чотках, вони кричали, називаючи iм’я Аллаха сотнi разiв, билися в конвульсiях, падали на кам’яну пiдлогу, заливаючись пiною в екстазi.

Марiя лячно глянула на дочку, кинулася до неi, щоб винести ii геть з цього скаженого содому, та враз упало в матерi серце: вона побачила у сутiнках, як горять очi в дiвчинки, як ворушаться ii губи. Склавши молитовно руки, Мальва повторювала: «Аллах, Аллах, Аллах…»

Це приголомшило Марiю. Вона зрозумiла, що сталося цiеi хвилини: дочку не злякав зикр дервiшiв, а заворожив: дитина увiрувала в того Аллаха, що заповнив тут весь ii свiт, свiдомiсть, i, можливо, вже нiколи не схоче знати, яка вiра була в ii батькiв, та й узагалi не повiрить, що може бути щось iнше, крiм магометанського Бога, на свiтi.

Знала, що це трапиться, коли йшла сюди, а тепер злякалася. Смикнула дочку i збiгла сходами вниз. Та в передсiннi зупинив ii Мурах-баба.

– Ти куди тепер? – прохрипiв. Вiн схопив правицi Марii i Мальви, пiдвiв iх угору. – Повторюйте обидвi за мною, чуеш… Во iм’я Бога милосердного, милостивого.

Слава Аллаховi, пановi свiтiв…

Рука Марii безвiльно опустилася, а дочка… дочка тримала побожно пiднятi два пальцi догори i пошепки повторювала за монахом:

– Слава Аллаховi… царевi дня суду… Воiстину тобi ми поклоняемося… веди нас прямою дорогою…

Мурах-баба зiрвав iз Марiiноi шиi хрестик i владно наказав:

– Топчи ногами!

Марiя схлипнула, сахнулася, дервiш шпурнув хрест пiд ноги дiвчини, i та потоптала.

– Тепер iдiть, – сказав Мурах-баба.