Мальви

А коли так, то за що? Думав я, що побачу темряву i глупоту, а зустрiвся зi шляхетним прозрiнням ослiплених богатирiв; думав я, що зустрiнуся з озлобленням до мене, турка, а побачив високу шляхетнiсть, пошану до розуму, ненависть до кайданiв. І спитав я тодi себе, хто винен, що мiй народ став носiем зла й неволi? Чи ж це йому потрiбне? Адже анатолiйський райя не став багатим вiд того, що завойовуе чужi краi… Я повернувся до тебе, Кримський краю. Не мститися – твiй гнiв був жорстокий, але справедливий, – я хочу поглянути, чи мiцно скував тебе Осман кайданами, чи, може, ти ще дихаеш своею буйною непокорою; далi ти топчеш чужi землi, за прикладом свого сусiда й повелителя, чи, може, осiнило тебе свiтло визвольного духу i дикi пристрастi твоi змiнились пошуками правди?

Пiдвiвся.

З галер виходили, кваплячись на ясир-базар, турецькi купцi, йшли маршовою колоною яничари – султанська охорона для кафського пашi, поспiшали мубашири[5 - Мубашир – рахiвник, що вiдраховував данину для султана. ] вiдраховувати п’яту частину з татарського ясиру для турецького падишаха – йшла османська ненасить на кримську землю.

Меддах Омар проводжав iх поглядом.

«О люде османський… Коли тобi вистачить свого власного добра, занехаяного, нерозкопаного? Чого повзеш ти на чужi землi, не розоравши своеi, чому не нагодуеш власним багатством рiдних дiтей, а примушуеш iх голодними рискати по не своiх полях i дарма проливати сусiдську кров? Коли ти втамуеш свою захланну спрагу? У тебе е сьогоднi влада, i ти сваволиш.

Хто ж захистить тебе вiд Божоi помсти, коли вона гряне? А прийде. Замикаеться вже коло вiкiв, i ти вернешся туди, звiдки прийшов, виконавши свое покликання на землi. Вернешся, осуджений свiтом.

О, страшне в тебе покликання! Тебе одурили марнославнi i властолюбнi вождi твоi, i ти, облудно взявши Божу науку за зброю, залив сльозами, кров’ю i ненавистю до себе пiвсвiту. А що маеш за це? Сидиш, як божевiльний скупар серед скарбiв, загарбаних у чужих коморах, хлiб, вiдiбраний з голодних ротiв, не йде тобi до горла, сидиш у лахмiттi й нуждi, не знаючи, що подiяти з награбованим добром.

Зубожив народи, а збагатитися не можеш i родиш тiльки люту ненависть до себе.

А мiг би ти жити, народжувати мудрецiв, поетiв, астрологiв… Та нуртуе уже праведний гнiв ворогiв твоiх. І крикнули вони: «Брехливий хадiс[6 - Священний вислiв пророка Магомета.] пророка Магомета про те, що не iснуе народностей пiд берлом iсламу.