Мальви

Адже коли сини забувають про матiр, то вмирае вона, жебраючи, перед сусiдськими порогами…

А ти, Нафiсо, плачеш, що нерiдний син забув про тебе… Десь пiд ранок заснув Хюсам у своiй пiдвальнiй майстернi, не знаючи, що дiеться по той бiк Босфору. Нафiса розбудила старого аж надвечiр. Саме повернулася з мiста. Була стривожена, настирливо трясла Хюсама за плече.

– Вставай, вставай, Хюсаме! Ти спиш i нiчого не знаеш. Цiеi ночi помер султан Амурат…

– Аллах акбар[47 - Аллах акбар – великий Боже (араб.

).], – схопився Хюсам. – Як, чому помер Амурат?

– Подейкують, що яничари отруiли. На бенкетi.

– Прокляття… А хто ж, хто… – старий раптом схопився за бороду, поманив пальцем дружину до себе. – Слухай, я добре знаю… О, я знаю, що е такий закон, виданий ще Магометом Завойовником, коли вiн узяв Кафу… Слухай, Нафiсо. Ядуча кров чужинки Роксоляни витекла цiеi ночi! В законi тому заповiв Магомет: «Коли закiнчиться мiй рiд, кримська династiя Гiреiв посяде престол Порти…»

– Тс-с-с! – Нафiса затулила Хюсамовi рот.

– Сьогоднi я чула, що якогось Гiрея задушили в Дарданелльськiй фортецi за такi слова… Ти ж не знаеш, Ібрагiма випустили з тюрми i мають проголосити султаном.

Хюсам замахав руками.

– Шайтан тобi плюнув на язика! Таж вiн придуркуватий…

– Спам’ятайся! – скрикнула Нафiса. – Ти ще на вулицi таке скажеш. Злетить слово з язика i попаде на тисячi. А яничари нишпорять i хапають тих, хто лихословить Ібрагiма.

Хюсам довго не зводив погляду з переляканоi дружини, наче ждав: може, вона усмiхнеться i скаже, що пожартувала? Та бачив, що iй, певно, нинi не до жартiв.

Сидiв на мiндерi, опустивши голову на долонi, i думав тепер про Радiсну Русинку, яку привезли колись бранкою на турецьку землю. Чи справдi була вона невольницею, а потiм зрадила свiй народ, чи, може, вмисне прийшла, щоб отруiти своею кров’ю османський рiд? Чи то з дикоi материнськоi ревнивостi наказала вбити розумних синiв Сулеймана, щоб престол дiстався ii синовi Селiму, чи, може, вже знала наперед, що продовжувач османського роду вiд ii плотi – виродок? Хто про це вiдае?.

. Може, так, а може, нi. Та однаково – вiдплатили козаки за Байду.

Скубаючи бороду, простогнав Хюсам:

– О, як тяжко помстилася Русь!

Роздiл четвертий

Два бiдняки на однiй пiдстилцi вмiстяться, для двох падишахiв цiлий свiт тiсний.