Смерть Юди

– То не люди прибрали божу чи сатанинську подобу; навпаки, йдучи до вас, ми приймаемо ваш образ, щоб ви впiзнати й почути нас могли: есьте ж бо на землi нашим iнструментом… А коли ми вже почнемо з тобою, Томо, розмову, то не трактуй мене як злу силу – нема добрих чи злих сил, е антисвiти, якi тримають у рiзновазi космос i землю в ньому й борються мiж собою за людину, що живе на землi, бо е вона знаряддям нашоi влади в свiтi. Проте нiхто не може примусити вас робити те чи iнше, ми тiльки вербуемо людей собi на службу.

Правда, надто впертих i затятих можемо й покарати – окремо Бог, окремо Сатана: антисвiти дiють кожен за своiми законами, i один до одного нiколи не втручаеться. Чи ж коли-небудь Яхве порятував вас вiд нашоi покари? Нiколи… А тепер кажи, чого кликав мене, i не шукай у моiх кучерях рогiв, а в сандалiях копит; я абсолютний розум, тож не мiг би для поважних розмов прибирати образ нерозумноi тварi.

Азазель присiв бiля Томи на лежаку й вичiкувально вдивлявся в нього колючими очима, в яких на мить зажеврiла iскорка лагiдностi, – певне, дiткнулося до його сатанинськоi сутностi звичайне спiвчуття до замученого старця з брунатним кружалом лисини, обведеноi стрепiхами сивого волосся, з глибокими ритвинами на обличчi, з яких виростала рiденька борода, – був Тома змарганий життям докраю, проте у проваллi темних очей i досi бурхотiв неспокiй та невситима допитливiсть.

– Я не кликав тебе, Азазелю, – промовив вiн перегодя, виминаючи колючий погляд диявола. – Але не проганяю: може, почую вiд тебе мiркування, якi допоможуть менi збагнути антиiстину i тим самим у справжнiй iстинi упевнитися… Ти через свого посланника – гадюку – загадав менi якось загадку: що лiпше – з’iсти лева, чи хай лев з’iсть мене?.. Я багато рокiв прожив у чужому орiянському краю, якому принiс нову вiру, а ще й крихти культури свого люду, – i аж там зрозумiв, що духовне життя кожного племенi – то закрите багатьма замками Святее святих, i коли вiдкрити його для iншого народу, то стаеться вмить той вибiр: вiн перемiшуе зiткненi духовнi свiти, й народжуеться щось трете.

Якщо мiй свiт сильнiший, то я спожию чужий, але тодi й мiй перемiниться настiльки, скiльки чужий вартуе.