Смерть Юди

У них вiдсутнiй сумнiв щодо людськоi порядностi й Божоi непомильностi, в них вiдсутне невiр’я! Невже аж тодi, коли сповниться круг вiкiв i прийде до народу старiсть, – народиться у них свiй Тома Невiрний, який переконуватиме довiрливих у несправедливостi Господнiй i будитиме розлiнивлений у вiрi люд до власного чину? Прости менi, Яхве, але ж своi дослiди над моiм народом, оглупленим вiрою i спонадiяним лише на Твою силу, – надто дорого нам оплачуються. Як довго йшли ми з неволi, виригуючи египетський хлiб, що ним з ласки Твоеi один тiльки раз нагодував наш народ Йосиф? Яка ж постигне гебреiв iще кара за те, що заспокоенi вибранiстю й марно сподiваючись на Твiй абсолютний розум, котрий пiдмiнив iм розум iхнiй, не зумiли пiднятися духом до тiеi висоти, щоб зумiти вiдрiзнити злодiя вiд Бога й зважитися вибрати для свого дiла не Варавву, а Христа?

Вiд хати до хати, вiд села до села зигзицею шугала вiстка про двох провiсникiв нового Бога, що зiйшли на орiянську землю з небесного Єрусалимського шляху й мандрують на пiвнiч до межi свiтiв, позначеноi найвищою кручею над устям Десни в Данапр, де земля легко й радiсно пiдноситься до неба, а баня небесна сходить iй назустрiч й благословить зелену украiну.

За апостолами гурмою йшли увiруванi орii, супроводжуючи Божих людей до свого храму, щоб жертву данапрiвському Богу зрiли – чей же один Всевишнiй на землi. Ірани називають його Маздою, гебреi – Єговою, а орiяни – Родом, який дав рiд добрим i злим силам, людям i тварям й послав на землю свого сина Даждьбога, достоту, як Яхве Ісуса.

Було цiкаво, але й тривожно: а що коли це пройдисвiти й облудники? Йшли збентеженi орiяни за апостолами до кручi, в пiднiжжi якоi, у Святошинському гаю, стояв головний орiянський храм: хай скаже свое слово волхв Богодан.

Розступилися клени й осокори перед прочанами, якi йшли до храму в сумнiвах i надii: чей не розсердиться Род за те, що увiрували в Духа Божого, зiсланого колись в образi голуба на Ісуса пiд час хрещення, – бо й водохресний обряд iм не чужий.

Навеснi, коли сонце виходить iз сузiр’я Перуна й народжуеться на землi вода, весь орiянський люд iде до требищ над священнi потоки, щоб змити з себе накип щоденних буднiв, який прилип до тiла й душi: втому, злiсть, чужоложну похiть, ненависть, жадобу помсти, лiнивство, байдужiсть, заздрiсть – усе змие вода Перуна, якщо ти в щирому покаяннi дiткнешся троеперстям до своiх грудей.