Смерть Юди

Чоловiк уже йшов пустелею, вiдзискавши земне тяжiння, й, розмахуючи костуром i руками, щось голосно вигукував, та слова його м’ялися в розрiдженому повiтрi, кремсалися, й вiн у розпачi вiд того, що його нiхто не чуе, пiдводив голову до неба, широко розкривши рота; був чоловiк одягнутий у сiрий лахман з верблюжоi шерстi, пiдперезаний на чреслах шкiряним поясом; наближаючись до Томи, вiн рвав на собi волосся й жмакав кудлату сиву бороду – видно, сердився, що нiхто в свiтi його не чуе, що даремно вiн з таким зусиллям дiстався до землi, щоб проректи свою iстину, а де вони, тi люди, якi б мали його вислухати, – он плавають у позаземних маревах, у позаземних вимiрах, вони без супротиву пiддалися хаосу, мов вiтровi нетля, без жодного опору розлiтаються по свiтах, куди iх несе гаряча буря, а на рiднiй землi не залишаеться нiкого: що трапилося, що так раптово вмерла в людей прив’язанiсть до отчого порога й що той зруйнований порiг нiхто не береться вiдбудовувати, – людям стало враз байдуже, де жити, i вони не чують i чути не хочуть пророка, який волае в пустелi.

Я впiзнав його, хоч нiколи й не бачив, лише вчення його про духовне й тiлесне очищення збагнув ще в молодостi, набираючись науки у есеiв; був це той, за яким я пiшов би не вагаючись. І не з цiкавостi та й не з велiння потойбiчноi сили, як це сталося пiд час зустрiчi з Ісусом, а з власноi волi, з власного запалу i невсипущого жадання свободи, якоi нiде не побачив навiть здалеку, не те, що змiг би дiткнутися до неi, – нi на батькiвському полi, нi в помаранчевому своему саду, нi в товариствi одинадцятьох учнiв Ісуса, анi в словах самого Вчителя, якi закликали до вселюдськоi любовi, всеможноi терпеливостi й до нескiнченного очiкування благодатi пiд тяжким примусом беззастережноi вiри.

Я все життя прагнув дiяльностi – практичноi, бо есьм селянином зроду, який до всього, що творить, дотикаеться пучками; так я перстом дiткнувся до самого Бога i увiрував; без тiеi вiри я був би вихолощений, як линовисько вужа, але дайте менi ще й земного вождя, який би не лише облагороджував духом, немов Мойсей гебреiв у Аравiйськiй пустелi, а й повiв полки повсталого народу на битву, як Ісус Навин, – iз списами, луками, таранами й трубним звуком.