Смерть Юди

І думав iдучи: а який народ е насправдi моiм – той, що мене народив, чи той, якому я вiддав половину свiдомого життя? Один обраний для мене, а другий обраний мною; один живим Йорданом впадае в Мертве море непам’ятi, втомившись старiстю, другий – молодий i в раннiй молодостi байдужiстю до решти свiту вражений, заарканений самозабутньою прив’язанiстю до землi, – й обидва натурою схожi: вiддають себе беззастережно пiд опiку Божу, слiпо увiрувавши в свою самодостатнiсть, не вiдаючи того, що вибранiсть не даеться, а завойовуеться, й обидва, незважаючи на рiзницю вiку, однаково живуть у вигаданому свiтi примар i мiфiв.

О, тi обряди орiянськi! Ярило навеснi одягае поля в зелемiнь, а на початку лiта, завершивши свое величне творення, вмирае, – i ховають орiяни його опудало, плачучи й голосячи, мед п’ючи й спiваючи соромiцьких пiсень; по жнивах на честь Спаса, який скидав манну на колосся й вона медом стiкала по стеблах, в’яжуть iз соломи дiдуха й танцюють довкола нього; на Купала очищуються вогнем й росу збирають у череп’янi горщечки, щоб нею зцiлювати рани, зимою ж, на Корочуна, зустрiчають народження сонця й колядками випрошують у нього тепла.

А тi русалii – та грiшна чистота й шаленiсть! Немов захмеленi дiти Дiонiса, розбiглися орiянськi дiви по житах, шуварах, кущах, заслiплюючи свiт русалковою нагiстю тiл, а за ними, мов дикi огирi, мчать навмання голi фавни – кому яку нинi доля призначить; i смiх, i крики, i млоснi зойки, i радiсне стугонiння землi, яка в цю мить заплiднюеться людським родом; i спiви, i хороводи, i танцi! А насичений життям край пишно квiтуе, щоб згодом розродитися неозорим багатством плоду; п’яний хмiль космiчноi стихii сплiтае в любовному шалi все суще на нiй – достоту як молодi тiла на русалiях, i наливаеться природа насiнням життя, щоб потiм невтримно народжувати.

Понад вечiр вийшли поеднанi пари до вiчного вогнища; перед вели плодом благословенна Богоданова дочка Лада i ii обранець Ладо, й супроводжували шлюбну пару ще незайманi дiвчата у барвiнкових вiночках, спiваючи гiмни Великiй Матерi-Купалi; передня ж пара несла в простягнутих руках, на рушнику, золотого меча, бо мусить бути меч там, де е хлiб, дiм i дiти, яким призначено жити в перехрещеному чужими дорогами краю.