Манускрипт з вулиці Руської

Будуй, Іване, не всi пiднiмуться до твоiх висот, але коли ми тут не почнемо збирати гранiтних пiщинок, коли не втопчемо своiми ногами грунт, самi не станемо тим грунтом, то завалиться твiй храм, коли вже опустиш його на землю, як оця Давидова дзвiниця.

Так мiзкував я того рiздвяного дня, тиняючись руським кварталом i краем вуха слухаючи тихi зiтхання людей, якi то тут, то там стояли гуртами у провулках: закрив Солiковський i Богоявленську церкву на Галицькому передмiстi, i П’ятницьку – на Кракiвському, доп’ялися навiть його кiгтi до кафедральноi церкви Юра – резиденцii православного епископа Гедеона Балабана.

Утоптати свiй грунт… Як, з ким? Я подумав про братчикiв, що розрiзнено – кожнi бiля своiх церков – опiкувалися парафiями: а що, коли б згуртуватися? Але з чого почати? Я не мiг придумати для своiх рук i мозку якогось певного дiла, хоч готовий був щось робити, щоб протиставити себе i тих, якi ось стоять i зiтхають, скривдженi, в провулках, тiй згубнiй хвилi, що так навально ринула нинi на православних.

І в цю мить майнула думка про друкаря Івана Федорова, який рiк тому упокоiвся в Онуфрiiвському монастирi, заклавши за борги друкарський верстат лихваревi Ізраiлевi Якубовичу. А що – коли б почати з книг? Але звiдки грошей узяти, щоб викупити верстати, де знайти примiщення, друкарiв, граверiв, паперу? Я аж зiгнувся пiд вагою цих думок, i не дали вони менi спати всю нiч.

Пiсля свят я подався до своеi цеховоi майстернi – закiнчував двi мистецькi роботи, сiдло i сагайдак, не для продажу, а самого куншту ради. У тому сiдлi, оздобленому вiзерунками, i з тим сагайдаком, вишитим золотою заполоччю, мiг би виiжджати на вiйну сам гетьман, та не для користi працював я над ними – сама робота приносила менi велику втiху, отже, я квапився до майстернi, щоб забутися трохи.

Але там чекало мене найгiрше лихо, якого я не мiг i сподiватися.

Цехмiстр, котрий був завжди до мене прихильний i шанобливо вiдзивався про моi витвори, зустрiв мене чужим поглядом, нiби вперше побачив, нiби я не давнiй член цеху сiдлярiв, а якийсь зайда. Вiн заступив менi дорогу i сказав:

– Ти вимазаний iз списку цехових, пане Юрку… А втiм, я тебе ще можу вписати, але тiльки пiсля того, як конфiрмуешся в костелi. Не моя це затiя – так наказав магiстрат.