Злодії та Апостоли

Мав Пилип чимале стадо маржини, ще й племiнного бугая, вiд якого корови щорiчно телилися чорномордим молодняком; шкодуючи тих теличок i бичкiв, газда нiколи не виганяв iх на полонину – пашi вистачало й на Думських пагорбах, що збiгали пологими схилами до Черемоша.

Тi обгородженi воринням сiнокоси й лисi пасовиська, i кладка через рiку, що провадила до гори Тарницi, порослоi рiвними, мов пасхальнi свiчi, смереками, на якi був добрий попит в кутських тартаках, i довгий ряд схожих на сiрниковi коробки вуликiв на царинi пiд Магурою та й сама гражда, обступлена зусiбiч заломленими дахами, пiддашшями, галереями й подвiр’ям, обставленим стайнею, хлiвами, стодолою й оборогом, мiж якими навiть щiлини не проглядалося, й на Божий свiт виводили тiльки хвiртка з боку Думськоi гори й возова брама вiд рiки – все це належало фудульному газдi Пилиповi Шумеевi, прозваному Апостолом.

Сирота Федора виростала серед цього добра й не почувалася тут наймичкою: була працьовитою, бистрою, мов бджiлка, i все, що ii оточувало, немовби iй i належало; дбала вона про Пилипове багатство, як про свое власне; з роками виструнчувалася, мов гаджуга, а коли стала на порi, й тугi цицi вже не вмiщалися в пазушинi, а великi синi очi, заволоченi блудною паволокою, крадькома пазили за чорночубим, смаглявим, нiби циганськоi кровi, багацьким одинаком Николою, а той водно вишукував собi роботу, де поралася Федора, – тодi вони обое почали пропадати то в колешнi, то в стодолi; врештi стрункi ноги дiвчини у вечiрню пору стали дрiбно перераховувати щаблi драбини, припертоi до оборога, й трiщали тi перекладини теж пiд вагою ставного парубка, – не промайнули цi грiховнi виправи повз пильнi очi господаря, й зметикував собi суворий i мовчазний Пилип, що пора дiвчину виганяти з обiйстя або ж брати за невiстку…

Позбуватися такоi справноi робучоi сили Пилиповi було шкода, а Никола не вiдступався вiд дiвки нi на хвилину, й коли фартушина на Федорi почала коротiти, й при зустрiчi з газдою дiвчина соромливо прикривала долонями живiт, а заховати грiха вже не могла, Пилип порiшив – бо як не цю, то iншу знайде хлопець, а напевне пустiшу, чей працьовитiшоi невiстки не мiг собi й придумати, – щоб Никола, хоче того чи не хоче, понiс до ксьондза на заповiдi.

З того нерiвного й для села несподiваного шлюбу народилася дочка Марiйка, й Федора стала повноправною господинею в багацькiй граждi пiд Думською горою.