Злодії та Апостоли

Оленка зупинилася бiля крайньоi хати, хтось прозирнув iз середини крiзь закурене вiконце, згодом зарипiли дверi, й хлинуло на дiвчину запахом коров’ячого послiду – видно, тут сiни служили за стаенку, – на порозi стала стара жiнка в руб’i й спитала, чого треба. До Михалка Джемиги? А он сусiдне дворище…

Прикро вражена тутешньою бiднотою й брудом, заходила Оленка до Михалковоi хати – з подивом i страхом. Як може таке нехлюйство сусiдувати з явiрницькою чепурнотою, нiби тутешнiй люд таки насправдi зумисне втопив себе у тванi, кинувши виклик багатству… У кiмнатцi на постелi лежав невизначеного вiку чоловiк з перев’язаною рушником головою й кушкою розквашеного носа; Оленка спитала, чи вiн Михалко Джемига, чоловiк ствердно змахнув рукою й далi лежав непорушно; дiвчина придивлялася до нього, дошукуючись в його обличчi тих рис, якi щойно собi уявляла – воно насправдi було брунатне й коряве, тiльки очi, якi визирали з-пiд закутаного рушником надбрiв’я, були спокiйнi й лагiднi.

«Чого прийшла?» – спитав по хвилi чоловiк, i хоч його слова були непривiтнi, все ж вимовив iх лагiдним тоном.

«Хочу поговорити з вами про…» – сказала Оленка й затнулася.

«Про позавчорашне? А ти хто?»

«Я з газети…»

«А-а… Нiколи ще про мене газети не писали. То, може, й варто було… А ти звiдки, дiвко?»

«Із Зеленоi…»

«Злодiйське то село…»

«Про злодiiв поговоримо потiм.

«Правду? А вона в кожного своя. І кривда – теж своя…»

Чоловiк замовк, потiм тяжко пiдвiвся i, спершись на лiкоть, заговорив…

«Ти, бачу, дивишся на мое убозтво й думаеш собi: а чого ж то Михалко хоромiв не набудував, стаень для худоби не мае, лишень хлiв, у якому одна коза мекае, а хтось там придбав собi корову або й двi, ще й коня футруе, щоб легше було в полонину ходити, i повнi скринi рiзноi вберi настарав – сардакiв, кожухiв, кептарiв, а багацькi жiнки коралi й таляри нашнуровують i, як до церкви йдуть, то стiльки iх навiшають на шиi, що й голiв зiгнути не годнi, i прiють у них, аби лишень попишатися перед людьми та зверхнiсть свою показати – а все то марнота й мана.