Журавлиний крик

– Та хоч би мита не брали на Микитинському перевозi та подимного зi слобiд, – позiхнув Саранча. – Так ми вже залантушилися, що скоро й рiски до рота не покладеш.

– Про Калниша я чув ще там, на Слобожанщинi, – озвався Панас Тринитка. – Навiть примовку придумали: прийде, мовляв, Калниш – буде на столi книш.

– Журавель у небi, а його скубуть, – повернувся вiд кабицi кашовар. – Книш, книш та ще й паляниця… А згадайте, як вiн, коли ще був осавулом, гайдамакiв потрошив.

– Де гайдамаки, а де заброднi – то ще треба вмiти розпiзнати, – втрутився Скирта.

 – А Калниш – дбалець. Його й вибиратимемо.

Кашовар наливав у ваганки рибноi юшки, помiчник розставляв на столi. Залоскотав запах нiздрi, забулася суперечка. Титарiвський курiнь пiдводився до обiду.

А в цей час у вiйськовiй канцелярii сидiли на лавицях старшини i спiдлоба позирали на товстого Лантуха, що сопiв за столом i раз у раз витирав долонею пiт з чола. Поруч з ним суддя Калнишевський i писар Чугуевець.

«Знають чи не знають? – водно думав кошовий i не мiг знайти потрiбного слова для початку розмови. – А може, краще вiдкритися одразу – мовляв, так i так… Такий рескрипт отримав, а ми вiрнопiдданi i мусимо коритися. Коли ж бо нема того рескрипту…»

Перед ним ось сидять курiннi отамани, i полковники паланок, i обозний, i осавул, i булавничий… Що на це сказав би в'юнкий, як ласиця, отаман Титарiвського куреня Опанас Колпак, що увi снi бачить себе кошовим? Або молодий веле-розумник, утiкач з Киiвськоi академii Антiн Головатий, отаман Кущiвського куреня, якого не забарився пригрiти бiля себе Калниш.

Насторожено поглядае на Лантуха полковник Протовчанськоi паланки Андрiй Порохня. Замкнутий i нiби байдужий, з виглядом «моя хата скраю» сидить орельський полковник Павло Коцара. Гордiй Петренко зi Самарськоi паланки жуе вуса – видимо, злий.

Знають чи не знають? А якщо нi, то чому прибули на Сiч завчасно, без його зову? Та найбiльше непокоiть Лантуха спокiйний i непроникливий вiйськовий суддя Петро Калниш.

Вiд слова цього старшини залежатиме найбiльше. Лантух давно знае: товариство мiтить йому булаву. Якби не це, то чи змовлявся б вiн з Леонтьевим? Поступиться Калниш чи пiдiйме старшину проти нього? Нi, не поступиться. А Калниша бояться i поважають. Ще б пак! Вiн козакував ще за кошового Костя Гордiенка, а коли той подався за Мазепою, – пристав до Лубенського полку.