Журавлиний крик

А коли гамiр притих i козаки знову почали товпитися коло бочок, до Калнишевського пiдiйшов непоказний молодий сiромаха, бiлявий, веснянкуватий, у полотняних шароварах i короткому каптанi з телячоi шкiри. Очi його свiтилися, вiн побожно дивився на кошового i тихо проказав вiншування, що мало прозвучати голосно на козацькiй радi:

– Дай тобi Боже лебединого вiку i журавлиного крику…

Калнишевський скупо усмiхнувся до молодика й далi дивився у натовп, радiючи зi своеi влади над людьми, з iхнього довiр'я, та слова сiромахи, щирi й наче болiснi, вiдлунилися у серцi; ще раз глянув на нього, спитав:

– Хто ти такий i звiдки?

– Я Панас Тринитка, записаний у компутi Титарiвського куреня, недавно прибув на Сiч.

Утiкач я, зi Слобожанщини. Там уже нема козацтва. Там козаки стали гусарами й уланами. А тебе, певно, сам Господь послав товариству.

– Йди з богом, Панасе, – мовив ласкаво кошовий. – Або постiй. Випий за мое здоров'я. – Вiн простягнув руку до чопового, що розливав горiлку, взяв два кухлi, один подав Панасовi й цокнувся з ним.

Забринiли кобзи, злетiла пiсня над майданом. Кошовий iшов до вiйськовоi канцелярii, а в мозку теплилися слова: «Дай тобi Боже лебединого вiку» – вiк лебедя довгий – «i журавлиного крику», – кричить-бо журавель тiльки на волi… Та водночас було чомусь тривожно: може, то вiд тiеi пiснi, що вже лягала тугою на синюватi снiги:

Закряче ворон, степом летючи,

Заклекочуть кречети сизi,

Зажахаються орли хижi…

Та все, та все по своiх братах,

По буйних товаришах козаках…

То була шалена нiч – одна iз двохсот ночей, що iх мусила пережити зi своiм тупим чоловiком Петром III Софiя-Катерина, вихована на фiлософських працях Монтеск'е i на домашнiх уроках професора Киево-Могилянськоi академii Симона Тодорського.

Непоказний рябуватий солдафон Петро покинув гратися олов'яними солдатиками i муштрував тепер живих, переодягнених у гольштинськi мундири. Юний цар на очах колись всесильних вельможiв перетворював столицю Московii на вiйськовий табiр i мрiяв зробити це з усiею краiною.

Вiн не шкодував нi простих, нi шляхетних: пiд його особистою командою навчалися стройовоi пiдстаркуватий дипломат граф Микита Панiн i президент Академii наук, гетьман Украiни Кирило Розумовський. За його наказом з ранку до вечора муштрувалися Преображенський та Ізмайловський полки, а в iх лавах, мiж iншими, брати Орлови – капрал Олексiй i цальмейстер артилерii Григорiй.