Лесь Курбас

Тодi ж уперше Курбас у «Театральному листi» до панi Лiллi (Катерини Лужицькоi. – Р К.), яку вiн запрошуе до майбутньоi спiвпрацi, виникае назва нового театру – Молодий театр: «Ми е молодi i з акторськими вдачами… Це буде зовсiм iнший тип актора. Не гордий, напарфумований побiдник безiменноi публiки… Це буде розумний Арлекiн. Стiльки ж саме освiчений, що й митцi iнших видiв мистецтва, який буде себе вiльно почувати в тiй сферi виiмкового вiдчування i думання, з якоi народиться мистецтво XX столiття.

Театр буде зватись “Молодий Украiнський театр”».

Та всi плани були зруйнованi – почалася Перша свiтова вiйна. Унеможливився перетин кордону. Можна подивитись на органiзацiю Курбасом театру «Тернопiльськi театральнi вечори» як на вимушений крок, обумовлений необхiднiстю прилаштувати акторiв, якi опинилися на окупованiй росiйськими вiйськами територii. Хоча можна трактувати ii i як свiдому нацiонально-патрiотичну акцiю, адже «Тернопiльськi театральнi вечори» мав стати першим у Галичинi стацiонарним професiйним украiнським театром.

Як би там не було, «Тернопiльськi театральнi вечори» був першим кроком Курбаса на шляху до створення Свого Театру. У ньому грають професiйнi актори i аматори. З деякими з них Курбас зустрiнеться пiзнiше, запросивши iх до «Молодого театру». Яким вiн мислив цей театр, судити важко, адже перший сезон в ньому грали апробованi i популярнi серед глядачiв класичнi украiнськi п’еси. Але 28 березня 1916 року Курбас передае справи «Тернопiльських театральних вечорiв» Миколi Бенцалю i виiжджае iз матiр’ю до Киева.

Тут на запрошення Миколи Садовського навеснi 1916 року Курбас стае провiдним актором його першого стацiонарного театру, заступивши Івана Мар’яненка в його коронних ролях. Вiн грае ролi, якi принесли йому славу ще у «Руськiй бесiдi», зокрема – Михайла Гурмана в «Украденому щастi» Івана Франка, Збiгнева у «Мазепi» Юлiу-ша Словацького i Степана у «Невольнику» Марка Кропивницького.

Славу i популярнiсть у столичноi публiки йому приносить виконання ролi Хлестакова у гоголiвському «Ревiзорi».

Здавалося, молодий актор мiг би розгорнутися у Миколи Садовського. Та в нього, як побачимо, були iншi плани i замiри. Швидкiсть, з якою вiн змiнював театри, говорить сама за себе. Приводи до змiни мiсця роботи були побутовi, причини – глибшими.