Наталія Ужвій

Заньковецька благословила початкуючу артистку на подальший сценiчний шлях – дала iй материнське напуття. Одержати таке напуття вiд Заньковецькоi означало одержати путiвку у велике мистецтво.

Але нi про яку спадковiсть творчостi Заньковецькоi i Ужвiй мiркувати не доводиться. І шукати безпосереднiй зв’язок творчостi обох актрис, порiвнювати iх – рiч безплiдного теоретизування. У наявностi ж – фантастичний успiх – магнетичний вплив обох актрис на глядачiв. Як казали i кажуть

глядачi, на цих актрис «ходили» i «ходять» до театру.

Тож не станемо видавати бажане за дiйсне…

До речi, той, кого я поставив «поза рядом» i якому переповiв розмову про те, хто перший, а хто другий i третiй в акторському рядi, смiючись, несподiвано порадив:

– А ти захопи наступного разу метр!

– Для чого?

– Як для чого? Вимiрюватимеш таланти з точнiстю до мiлiметра…

Сценiчний партнер Наталii Михайлiвни Володимир Дальський, завжди схильний до фантазувань з приводу своiх колег, на моi запитання про Ужвiй пiдiймав плечi, здiймав очi i руки вгору – Божий дар.

Або, як глибокодумно висловився про актрису театрознавець Олег Вергелiс: «Вiдповiднiсть божественного призначення земнiй сценiчнiй ‘‘реалiзацii’’».

Констатую незаперечне. Наталiя Михайлiвна Ужвiй, актриса необмеженого амплуа, своею творчiстю спростовувала це поняття. Адже з однаковим успiхом i переконливiстю грала на сценi i на екранi ексцентричнi, героiчнi, комiчнi, мелодраматичнi, трагiкомiчнi ролi i, що характерно, грала, так би мовити, вiд себе, художньо виправдовуючи вчинки гордовитоi аристократки i простоi селянки, iмператрицi i повii, росiйськоi шовiнiстки i украiнськоi революцiонерки, польськоi шпигунки i украiнського радянського архiтектора… І, у це важко повiрити, але ж було! Грала жiночу роль разом з двома акторами-чоловiками.

У тридцятип’ятирiчному вiцi грала тринадцятирiчного пiдлiтка, викинутого з життя. Яким же багатим був внутрiшнiй свiт артистки, яка видобувала зi своiх душевних глибин найнесподiванiше.

Зiграла, за пiдрахунками ii чоловiка, актора Євгена Пономаренка, з яким вона була щасливою майже пiв вiку життя, понад 200 ролей свiтового репертуару.

І, сумуючи враження глядачiв трьох поколiнь, у тому числi – хай це не буде для вас несподiванкою, моеi бабусi, мами i власнi, – визначаю характерну прикмету ii творчостi: ледь не в кожнiй ролi була непереможно красивою, звабливо жiночною i водночас недоступно пластичною, заворожувала нюансованим, далеким вiд побутово-розмовного, голосоведiнням.