Никифор Дровняк

Мiж тим, Богдан Жеплинський продовжуе спогади: «Никифор, який у батькiвському записнику значився як Никифор Дровняк обряду греко-католицького, пристрасно рисував (олiвцем. – Р. К.) i малював (фарбами. – Р. К.). Особливо залюбки малював всюди, де мiг (на паперi, дощечках, обгортках товарiв, навiть стiнах) доми, вулицi, церкви, дзвони, людей, якi спiшать до церкви… Наша Мамця кожноi недiлi чи в свята готувала для Никифора не тiльки щось поiсти, але обов’язково i хос будь-якого паперу, бо пiсля Лiтургii в церквi до нас завжди заходив «бiдний Никифор» (так тодi його називали в Криницi).

А Никифор дарував Мамцi i батьковi своi рисунки i малюнки… І тiльки згодом, коли батько одержав призначення в iнше село, ми дуже жалiли, що не вберегли цiнноi спадщини Никифора… Батько i мати завжди молилися за Никифора…»

Церква цiлком ймовiрно могла сприймати Никифора як юродивого. А юродивий це не божевiльний, це, як пояснював надiлений даром прозорливостi преподобний Серафим Саровський, свого роду подвижник, все життя якого присвячене служiнню Богу i ближнiм.

І заради допомоги ближнiм юродивий, сам потребуючи допомоги, робить не зовсiм пересiчнi дii, прирiкаючи часом себе на висмiювання i образи. Якщо так поглянути на життя i творчiсть Никифора, багато чого у його поведiнцi стае зрозумiлим. Як стае зрозумiлим i ставлення до Никифора о. Михайла та його дружини.

А щодо вад у мовленнi… Лише у 50-тi роки, на прохання опiкунiв Никифора, лiкар-отоляринголог виявив, що мовна проблема у нього вроджена – у нього язик прирiс до пiднебiння, i якщо було б своечасно зроблено операцiю, вiн би позбувся цiеi вади…

Звичайно, позбувся б, з’явилась думка, але – парадокс – невiдомо, чи шукав би вiн тодi так наполегливо способiв виразити себе за допомогою фарб i пензля?.

.

Самий мiф про ненормальнiсть Никифора розвiвся лише тодi, коли його творчiсть здобула европейське визнання i ним почали опiкуватись цiнителi цiеi творчостi. Пiсля спецiального медичного обстеження, проведеного Варшавським iнститутом психологiчноi гiгiени, вердикт лiкарiв був на користь психiчного здоров’я Никифора.

Повсякчас вiн мандрував мiстом, зупиняючись де-не-де задля чергового сеансу малювання. При собi носив «жебрачого листа» пiд склом, написаного польською i украiнською мовами людиною, яка спiвчувала йому, юнаком-лемком, криничанином Юлiаном Мiляничем. Ось цей лист: «Шановне панство! Я бiдний калiка без родини i без когось близького, хто б мiг за мною доглядати. Живу з ласки добрих людей.