Валер’ян Підмогильний

У церквi часто бувала родина Пiдмогильних.

Батько – Петро Якович – обiймав в економii посаду, яка вимагае певноi освiти i суми спецiальних знань, тож одержував пристойну зарплатню. У всякому разi батько письменника аж нiяк не був бiдняком i типовим сiльським жителем.

Мати – Мокрина Семенiвна, селянка, також працювала в економii графа, хоча зрозумiло, унiверситетiв не закiнчувала. І, як згадують тi, хто ii знав, «видiлялась надзвичайною природною iнтелiгентнiстю». Знала багато народних пiсень, поетичних легенд, звичаiв i прищепила дiтям любов до краси i витонченостi украiнськоi мови.

Це була iнтелiгентна украiнська родина, де важило не класове походження, не «бiдний – багатий», але самий образ життя. В сiм’i було двое дiтей – Настя i Валер’ян. Батько збирав бiблiотеку, прагнучи надати дiтям освiту. Досить сказати, що вiн запросив додому вчителя французькоi мови, який вчив також дiтей графа, i зрештою Настя i Валер’ян оволодiли французькою досконально.

Забiгаючи наперед, зазначу, що Анастасiя Петрiвна понад 20 рокiв завiдуватиме кафедрою iноземних мов у Харкiвському iнститутi механiзацii та електрифiкацii сiльського господарства, а Валер’ян Петрович оволодiе трьома мовами i перекладатиме украiнською класичнi твори французькоi та англiйськоi лiтератури.

Та коли це буде…

А поки що Валер’ян закiнчуе церковно-парафiяльну школу, i дев’ятирiчного хлопця вiддають до Катеринославського реального училища, де викладали точнi науки. Очевидно, через брак коштiв батьки вимушенi були вiдправити сина саме на цю спецiалiзацiю, бо класична гiмназiя, де викладали гуманiтарнi дисциплiни, була значно дорожчою.

У 14 рокiв, коли родина переселилася з Писарiвки у Чаплi, у Валер’яна з’явився велосипед, единий на той час у селi. Його подарував батько, напевне сподiваючись, що син житиме у мiстi. І хлопчина залюбки iздив на ньому сам i давав покататися друзям.

Першу згадку про учнiвськi роки Валер’яна залишила мешканка села Чаплi Ганна Ярушевська: «Вiн був надзвичайно здiбним хлопцем. Було, послухае уважно урок i вже вдома не повторюе.

А натомiсть набере в учителiв i знайомих книг i просиджуе над ними цiлу нiч. Вiн дружив з моiм братом Степаном. Був тихий, сором’язливий. Любив ходити на сiнокiс, на рибалку до Днiпра. І вже тодi мiй брат хвалився, що Валер’ян пише вiршi i оповiдання».

Тимчасом батька не стало. І син з болем згадував: «Так мало батькiвських пестощiв випало на мою долю…»

* * *

Навеснi 1917 року уже розгорталися революцiйнi подii.