Остап Вишня

Саме у цей час Микола Садовський разом iз рештками свого колись стацiонарного украiнського театру рушае з Кам’янця, услiд за вiдступаючим петлюрiвським вiйськом, за кордон, тобто стае вигнанцем. А його любов – Марiя Заньковецька лишаеться в Украiнi. За кордоном Садовський безуспiшно вибудовуе украiнський театр i, зрештою, повертаеться в радянську Украiну – доживати.

До вiдому. З 12 листопада 1920 року по 22 серпня 1992 року уряд УНР перебував у вигнаннi, а потiм передав своi повноваження урядовi незалежноi Украiни.

Поколiння, до якого належав Павло Губенко, цiлком пiдставно називали петлюрiвським, воно формувалось i дорослiшало на хвилi пiднесення нацiонально-визвольних змагань. У Кам’янцi-Подiльському на роздорiжжi, вибираючи мiж батькiвщиною i емiграцiею, опинилося багато украiнських митцiв – поетiв, письменникiв, художникiв. Не всi петлюрiвцi рушили за Петлюрою. В Украiнi лишилися Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Павло Губенко. Колишнiй перший голова Ради Народних Мiнiстрiв УНР, редактор кам’янецькоi есерiвськоi газети Всеволод Голубович разом iз дружиною також лишився у Кам’янцi.

Намагався включитися у розбудову украiнськоi радянськоi держави. Кiлька разiв заарештований, вiн помер у в’язницi. Але це вже iнша iсторiя…

Отже, Павло Губенко з Кам’янця повертаеться до Киева. Як згадуе його друг, письменник Степан Риндик, з яким вiн познайомився у потягу Мiнiстерства шляхiв УНР пiд час переiзду з Киева до Кам’янця-Подiльського, до Киева Павло Губенко повертався… з п’ятьма фунтами стерлiнгiв, якi вiн i продемонстрував друговi.

З таким багажем вiн i подався у непевну дорогу – на схiд. А Степан Риндик, до речi, емiгрував до Польщi…

* * *

…ВЧК вважало успiхом у своiй працi полон офiцера УНР Губенка. Утримувався вiн у Харковi, який був проголошений столицею Украiни, у пiдвалах ВЧК з кiнця 1919-го до весни 1921 року (за iншими вiдомостями: з 14 жовтня 1920-го по квiтень 1921-го), тобто «до повного завершення громадянськоi вiйни» – таким було формулювання революцiйного трибуналу для запеклих ворогiв радянськоi влади.

Йому загрожувала смертна кара.

…Володимира Сосюру запроторили у психiчну лiкарню, з якоi вiн втiк. Вiд розправи його врятувало «божевiлля»…

А реанiмував Павла Губенка мало не сам Микола Скрипник. Вiн буцiмто читав гуморески П. Грунського i йому припала до душi критика автором гетьманщини, денiкiнщини, деяких аспектiв дiяльностi Директорii.