Остап Вишня. Невеселе життя

в тому, що скоiлося? Що його покинули кращi сили? А може й винен?! Не знаю!

Але, що тепер у нього нема театру – це факт! Є щось подiбне до театру i тiльки…

Дививсь оце я, як «партачили» «Дай серцевi волю – заведе в неволю». «Партачили» усердно й сумлiнно. Я не буду детально розбирати виконання окремих ролiв. Зазначу лише, що новим «прем’ерам» п. п. Івановiй, Кривецькiй, Ясинському треба ще багато вчитися, п. Івановiй конче треба залишити копiювати попередню прем’ершу, бо невдала копiя з поганенького орiгiналу робить тяжке вражiння.

Ну, гаразд, це актори молодi, не досвiдченi. Вони, дасть Бог, ще «виграються», бо, очевидно, працюють над собою. Це помiчаеться.

Але те, що витворив «актор», що грав 1-го музику (я навiть його прiзвища не буду називати) – це цiлковитий сором. Людина очевидно зовсiм забула, що вiн грае в театрi, та ще й в державному. Це – шарж, i шарж не тiлько не дотепний, а навiть не чемний. «Гальорку», звичайно, вiн потiшив, але це можна-ж зробити й инакше: нап’ясти на ярмарку халабуду тай «перекидаться» собi до схочу на «пот?ху почтенн?йшей публики».

Коли вiн сам не розумiе, що робить, то режисьоровi треба це припинити, ну хоть навiть збройною силою, як так не послухае. Бо це ж скандал! Єй-Богу, скандал!

Взагалi вражiння вiд виконання дуже зле. І якби не чудова гра п. Левицького (сирота Іван), провал би був повний i безповоротний, п. Левицький актор, безумовно, iнтелiгентний, з искрою Божою. Не зважаючи на «слизьку» ролю, нiгде навiть найменьшого натяку на шарж. Спокiйно, витриманно i прекрасно грав вiн i… врятував становище.

Щира йому за це подяка, бо рятувавши становище, вiн рятував i рiдне мистецтво i колишню славу театру Садовського.

Дуже приемне вражiння робить п. Івлiв у невеличкiй ролi парубка.

Павло Грунський

ВІД РЕЦЕНЗЕНТА

13 лютого 1920 р.

Я, ей-Богу, абсолютно не розумiю, на вiщо шановний М. К. Садовський написав цього листа. Що вiн хотiв ним довести?

Я ж i сам писав, що актори молодi, що вони виграються, що вони працюють над собою.

А що його хвалили в Киiвi? Ну так що-ж?

– Добре, значить, грали, то й похвалили.

– Що нiхто з тих, що покинули трупу, нiколи в цiй п’есi участь не брав?

Ну так що-ж?

Грали, значить, иншi, що були в його трупi тодi.

Отже, значить, ми з шановним М. К. щодо цього однаково думаемо.

Образити, звичайно, я нiкого не хотiв i не хочу.

Я лише констатував факт, пiд котрим М. К. пiдписуеться обома руками. А я зовсiм не для цього писав. І якби М. К.