Остап Вишня. Невеселе життя

І ще пише, що «з радянськоi платформи не злазив: нема дурнiв» (I—16).

Справжню цiну цим словам тепер дуже легко пiдшукати.

Наостанку я хотiв би ще раз на одному-двох прикладах показати убогiсть мистецьких засобiв Остапа Вишнi. (От вiн пише, наприклад: «Я фотографую з свого, звичайного, погляду, життя на селi» (I—45). І от як ця «фотографiя» провадиться: Робота: «аж гуде». «Тiльки гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп» (I—59). «Мантачать коси: дзень-дзень, дзень-дзень!» (I—80, I—134). Косять «рiвномiрно як годинник ссшш… ссшш… ссшш» (I—81), «в повiтрi камертони золотi: дззз, дззз, дззз» (197) i т.

 д.

Звичайно, це все не бiльше, нiж протокол та й те записаний вельми невправною i примiтивною рукою. Вишня iнодi не боявся й того, щоб так i сказати про самого себе: «Бути сучасним письменником значно легше, нiчого собi не читаеш, тiльки пишеш» (I—14). Ну, звичайно, коли маеш постiйно пiдтримку збоку повсюди розставлених контрреволюцiйною рукою своiх друзiв, можна покласти ноги до стола i халтурити що завгодно: все одно надрукують.

Вишня не вiд того, щоб iнодi довести i повну свою некультурнiсть. От, наприклад, сцену iз опери Вагнера «Трiстан i Ізольда» Вишня вважае за танок лише тому, що Айседора Дункан використала цю загальновiдому рiч для однiеi з своiх композицiй.

На цих кiлькох зауваженнях ми можемо завершити характеристику постатi й методiв роботи Остапа Вишнi. З поданого видно, що це був за суб’ект. Бездарний писака, що своiми корiннями виростав iз куркульства, а в мистецькiй творчостi був продовжувачем губановських «малоросейських» збiрок.

Контрреволюцiонер, що, нахабно халтурячи, насмiлювався в зашифрованiй формi протаскувати в лiтературi куркульськi iдеi, колишнiй петлюрiвець, що змiнив вогнепальну зброю на перо «гумориста», от хто такий був цей «король украiнського гумору».

II

1. ОСТАП ВИШНЯ ТА СЕЛО

Ми переходимо тепер до аналiзу матерiалу, зiбраного Вишнею в 4-х томах його «Усмiшок».

Переважну увагу в своiх творах Остап Вишня вiддавав селу.

Вся установка селянськоi частини його «Усмiшок» скерована на те, щоб всiма силами пiдкреслити патрiархальну, хуторянську, куркульську незайманiсть радянського села:

«Ох i харрашо ж на селi! От тут тобi вишня пiд вiкном, а поруч осика, а пiд осикою жито, а за житом гарбузи, а за гарбузами картопля, а за картоплею нужник!» (I—31).

Так декларативно починаеться фельетон – «Ось воно – село оте!», що править нiби за символ вiри для Остапа Вишнi.