Григорій Косинка

Вона повiдомляла, що письменник «поiхав до Харкова реабiлiтуватись i що його таки реабiлiтували i Косинчина “Гармонiя” нiби виходить окремим виданням» (Арк. 22). А наступне ii донесення вiд 19 серпня 1933 р. – iнформацiя про трьох «одiозних» письменникiв: «Антоненко з Плужником та Косинкою рiдше можна було бачить. Взагалi Антоненко пiсля цього свого виступу 10.VI до Будинку лiтератури майже зовсiм не виходить. Зараз вiн лежить хворий. Плужник i Косинка бувають майже щодня i здебiльшого грають у шашки» (Арк. 25).

У донесеннi цiеi ж сексотки «Обновленная» вiд 30 червня 1934 р. подаеться iнформацiя про киiвських письменникiв, зокрема про М. Рильського, а також висловлюеться ii здогад про те, що Г. Косинка, який на той час нiде не працював, але мав грошi, якi нiбито заробляв, перекладаючи украiнською мовою Євангелiе.

Агент «Журналiст» (очевидно, таки справжнiй професiйний журналiст!) повiдомляв спецоргани 15 червня 1933 р. (рiк голодомору!) про виступ у киiвському Будинку лiтератури харкiвського вченого директора Інституту iм.

Тараса Шевченка Є. Шаблiовського.

У тому виступi йшлося про «ворожi вилазки в лiтературi», «про послаблення класовоi пильностi» i навiть висловлювалося те, що серед мiсцевих лiтераторiв е «петлюрiвськi пiдспiвувачi», якi проводять свою роботу серед молодi. Нiбито хтось iз старших майстрiв слова умовляв якогось молодого i вже популярного письменника перестати оспiвувати будiвництво (звичайно, соцiалiзму), а продовжувати писати поему про «Мазепу».

Присутнi на нарадi Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник i Г. Косинка сприйняли це обвинувачення на свою адресу i перший iз них рiзко виступив проти Є. Шаблiовського, сказавши, що його «насильно заганяють в ряди петлюрiвцiв, критика не звертае уваги на перелом у його творчостi i т. п.».

Агент пiд псевдонiмом «Ільяшенко» у донесеннi вiд 31 березня 1934 р. (за вiсiм з половиною мiсяцiв до розстрiлу письменника) детально описуе його творчi задуми. Косинка зiзнавався, що мiг би написати збiрку до 15 новел (12 друкованих аркушiв), але цi твори, на думку автора, не надаватимуться до друку, оскiльки iх вважатимуть контрреволюцiйними.

Косинка навiть переповiв сюжет декiлькох новел, бiльшiсть яких розкривае тему голоду в Украiнi в 1933 р., вiд якого (за твердженням письменника) у селах Правобережжя померла мало не бiльшiсть населення. Письменник говорив, що iз двадцяти хат на сiльському кутку залишилося лише 2–3 сiм’i, наводив випадки людоiдства.