Григорій Косинка

Агент «Ільяшенко» переповiдае змiст п’яти ще не написаних новел Г. Косинки.

Новела 1. Вiдома партiйна дiячка, стривожена слухами про голод у селi, приiжджае туди, де в рiднiй хатi бачить двое страшних створiнь i впiзнае в них своiх братiв. Один iз них, побачивши сестру в лiтньому платтi з оголеними руками, промовляе «М’ясо» i йде шукати сокиру. Вона кидае iм хлiб, на який вони накидаються, i, користуючись цим, iз жахом утiкае. Жiнка сходить з розуму.

Новела 2. На печi сидять голоднi дiти. Пацюки обгризли трупи померлих батькiв i намагаються вилiзти на пiч до дiтей.

Боротьба дiтей iз пацюками. Сюжетно-психологiчний центр новели «Пацюки». За словам автора – це буде сильнiше, нiж нашестя мишей у вiдомiй поемi Жуковського «Єпископ Гатон».

Новела 3. «Експрес С-5» У поiзд, ущерть натрамбований виснаженими селянами, заходить пiд конвоем ДПУ громадянин. Спiвчуття пасажирiв. У купе iдуть кооператори та iнспектор розшуку iз собакою. Всi заснули. Заарештований, якому загрожуе смертна кара, вирiшуе втiкати через вiкно.

Але за ним уважно стежить навчена собака. Вагання i муки. Нарештi заарештований розбивае скло i вистрибуе через вiкно.

Новели 4 «Бариня» i 5 «Перевесло» призначалися для друкування в радянських виданнях. Перша розповiдае про стару пенсiонерку, осколок капiталiстичних вiдносин, яка пiдлягае виселенню iз монастиря пiд тиском коменданта Сосонкiна. Потiм жiнка несподiвано для себе отримала квартиру (звiдси «советская барыня»). Тут же – професор Пулька; там же фiгуруе дiд. У важкий для колгоспу день пiсля хитань i саботажу вiн кинувся в’язати перевесла i захопив цим прикладом дiвчат.

Але агент Ільяшенко значно детальнiше розписуе творчi плани Г. Косинки для спецорганiв, нiж про це згадувала значно пiзнiше вдова письменника.

Про новелу «Перевесла» розповiдала згодом у своiх спогадах Тамара Михайлiвна: «Восени 1934 року ми iхали до будинку творчостi у Межигiр’я. Милувалися красою Днiпра та його мальовничими берегами. Григорiй Михайлович декламував Шевченка.

А за кiлька хвилин звернувся до мене:

– Закiнчу “Перевесла”, одержу гонорар, i поiдемо тодi до Днiпропетровська.

– Чому саме до Днiпропетровська?

– Адже ти знаеш, що я хочу скласти збiрку “І Днiпро заговорив”. На цю думку надихнули мене рядки Шевченка “Розкуються незабаром закованi люди…” та збiрка пiсень Михайла Драгоманова. Першi новели моеi збiрки мають нагадати епiзоди минулого нашоi краiни, тобто про що “мовчав Днiпро”»[2 - Мороз-Стрiлець Т. Голос пам’ятi. Спогади.