Григорій Косинка

 – К..: «Рад. письменник», 1989. – С. 169.].

Узагалi тема агентури, або в первiсному формулюваннi сексотства, у радянському суспiльствi е надзвичайно складною. Лише тепер, коли вiдкриваються архiви спецслужб, можна робити дослiдження за цiею дражливою проблематикою, адже навiть засекреченiсть документiв, прибранi псевдо не вберiгають вiд розкриття справжнiх осiб таемних агентiв. Інодi це члени родини вiдомих письменникiв – дружини, зятi, як це було, наприклад, у Володимира Сосюри чи Остапа Вишнi.

Але здебiльшого це були люди з найближчого оточення, якi, застрашенi якимись особистими грiхами проти тодiшньоi влади або ж обдуренi фальшивими обiцянками про пiдтримку у справi видання книжок, чи надання якихось почесних звань, нагород тощо, запопадливо строчили своi донесення.

Агент Бiдовий iз села Щербанiвки – чоловiк рiдноi тiтки Григорiя Косинки – писав детальнi безграмотнi звiти про приiзди письменника i його друзiв у рiдне село.

Але, як можна гiпотетично визначити, – серед агентiв були люди iз найближчого оточення. Важко навiть уявити, що з однiеi розмови агент Ільяшенко змiг почерпнути стiльки iнформацii про творчi задуми Григорiя Косинки – майже детальнi сюжети ще ненаписаних творiв, обсяг майбутньоi книжки. Одна рiч – дати загальну чи полiтичну характеристику поведiнки письменника, а зовсiм iнша – викликати в нього повну довiру на вiдвертiсть, щоб описати те, з чим вiн мiг подiлитися iз близькою людиною.

За умов постiйного стеження i критиканства про творчий спокiй Косинка не мiг навiть мрiяти. Вiльнолюбивий характер письменника i небажання пристосовуватися до тодiшнiх умов i писати на догоду системi, враховуючи вимоги вульгарно-соцiологiчноi критики, що змiнювалася буквально зi змiною полiтичних компартiйних директив i постанов, – вiн не мiг.

Примусова колективiзацiя, якоi не змогла уникнути його родина у Щербанiвцi, яку «колективiзували» i яка теж була приречена на голодну смерть у 1932–1933 роках, – усе це категорично впливало на фiзичний i моральний стан ще донедавна здорового сiльського молодика. Лiтературнi заробiтки (гонорари) були дуже скромними, i до того ж таким, як вiн протестантам, платили за найнижчими ставками.