Григорій Косинка

Доводилося йти переважно на редакторську службу, де мусив читати i виправляти чужi рукописи – у газетi «Вiстi Киiвського губернського революцiйного комiтету», в редакцiях журналiв та видавництв, але цiкавими для нього все-таки були роботи вiдповiдальним секретарем Всеукраiнського фото-, кiноуправлiння (ВУФКУ), у Державному видавництвi Украiни та в радiокомiтетi. У мемуарах сучасникiв чимало згадок про те, як Косинка читав власнi твори на публiчних зiбраннях. Вiн буквально заворожував слухачiв тональнiстю свого голосу (баритона).

Своi новели вiн читав напам’ять, професiйно по-акторськи вiдтворюючи дiалоги. Його природжена майстернiсть була вищою за чийсь набутий артистизм. Але не тiльки слухацька публiка чи радiослухачi зачаровувалися оксамитовим баритоном Григорiя Косинки. Про це писали у своiх донесеннях i таемнi агенти пiд нерозгаданими досi псевдо – вони вiдзначали магiчний вплив художнього слова, особливо на молодiжну аудиторiю.

На жаль, нiяких фонозаписiв голосу письменника досi не виявлено.

Секретнi спiвробiтники (сексоти), якi писали донесення на Григорiя Косинку, – це були люди переважно iз його оточення. Деякi з них (не тi, звичайно, що займалися щоденним постiйним спостереженням, – коли вийшов iз дому, куди пiшов i з ким зустрiчався) умiли, як кажуть, залiзти в душу i «розговорити» свою жертву, яка ставала вiдвертою i розкривала навiть своi творчi плани.

У справi-формулярi зiбрано невелику кiлькiсть листування Г.

Косинки. Це, переважно, копii тих листiв, якi виготовлялися агентурою пiд час перлюстрацii. Доля оригiналiв цих листiв невiдома. Очевидно, вони втраченi назавжди у веремii тих подiй, у яких опинилися автори тих послань, а згодом i iхнi спадкоемцi.

Виняток становлять лише вiсiм листiв Г. Косинки до В. Винниченка за 1923–1928 рр., якi одержував адресат за кордоном i якi збереглися в його особистому архiвi, що донинi перебувае як власнiсть Украiнськоi Вiльноi Академii у США у сховищi Колумбiйського унiверситету (в так званому Бахметьевському архiвi).

Їх уперше опублiкував проф. Григорiй Костюк у виданнi: Слово. Збiрник 2. – Нью-Йорк, 1964. – С. 321–328.

Втрати родинних архiвiв репресованих письменникiв були величезними, адже «членiв сiм’i зрадникiв батькiвщини» (кримiнальна стаття – «член семьи изменников родины»), зазвичай, виселяли з квартири i позбавляли права на проживання у великих мiстах i населених пунктах.