Григорій Косинка

Бiблiотекар назвала твори, що iх беруть часто, а потiм тi, що користуються меншим попитом, а далi сказала, що от такий-то роман нiхто не бере. І тут почувся голос Косинки:

– Його й вогонь не вiзьме!

Гриць швидко помiчав типове в людинi, висмiював негативне. Його характеристики були влучнi, соковитi. Вдало пiдбирав епiтети. Читав чи декламував як справжнiй майстер художнього слова. Голос – дзвiнкий, приемного тембру, чiтка дикцiя.

Косинка часто виступав на ювiлейних лiтературних вечорах. Пригадую такий вечiр у сiчнi 1927 року з нагоди 25-рiччя лiтературноi дiяльностi Василя Стефаника.

На вечорi Григорiй Михайлович читав новелу Стефаника «Сини» i присвячений письменниковi вiрш Марка Черемшини «Пiд осiнь». Читав так гарно i так зворушливо, що аудиторiя слухала затамувавши подих. Помiтно було глибоку схвильованiсть i сльози на очах слухачiв. У вiдгуках на вечiр у пресi тодi писали: «Надзвичайне враження зробили на аудиторiю «Сини» у читаннi Косинки…»

Григорiй Михайлович писав статтi до рiчниць видатних людей.

У травнi 1921 року, вшановуючи пам’ять Івана Франка, видрукував статтю пiд назвою «Вiчний революцiонер». У червнi того ж року в газетi «Бiльшовик» з’являеться його велика стаття про Михайла Драгоманова «Слава борцевi за мiжнародну еднiсть трудящих».

У 1927 роцi вiдзначали 40-рiччя лiтературноi дiяльностi Ольги Кобилянськоi. Григорiй Михайлович надiслав iй вiтального листа, який зберiгаеться у музеi Кобилянськоi у Чернiвцях.

І читанням, i розмовою Григорiй умiв зацiкавити слухачiв, вiн справдi-таки перевтiлювався у кожний персонаж.

Тонка iронiя надавала привабливостi його розповiдям.

Коли бували у знайомих або збиралися у нас, то просили Григорiя Михайловича розповiсти якусь iсторiю чи випадок. Казали: «Послухаеш Косинку – як у театрi побуваеш…»

Де був Косинка, лився потiк доброзичливих жартiв, дзвенiв смiх. У товариствi вiн, як кажуть, був душею, його любили й часто називали Косиночкою, а при зустрiчi зверталися: «А, здоров будь, Косиночко!»

Поводився з людьми просто, привiтно.

Без зайвого гонору, зверхностi, хоча був уже тодi вiдомим i популярним письменником.

Сусiди (жили ми у спiльнiй квартирi) поважали й любили його. Зустрiчаючи лiтню людину чи дитину, вiн нiколи, було, не промине, щоб чогось не запитати або не сказати щось доречне.

У сусiдiв була маленька доня Олюнька. Григорiй Михайлович любив побавитися з нею. Читав iй книжечки.