Григорій Косинка

І справдi, це не творчiсть, а жахливе безглуздя i марна витрата фарб. І я не можу не запитати вас: «Скажiть, куди б оце подати петицiю, щоб таким “художникам” не продавали фарби?» Нi, кажу це серйозно. Коли б щось подiбне здiйснити у життi, то тодi б…

І в цей момент хтось з моiх товаришiв вигукнув:

– Наша стежка червона!..

Всi засмiялися. Косинка знiяковiв i примовк. Це була цитата з його твору «Сходка». Трохи помовчавши, Григорiй Михайлович вiв далi:

– Є й у лiтературi подiбнi виверти, формалiстичне штукарство.

Послухайте такий автопортрет поета Михайля Семенка:

Хайль семе нкоми

Йхайль кохайль альсе комих

Йхай месен михсе охай

Мх йль кмс мнк мих мих.

Або ще такий вiрш поета Г. Шкурупiя:

Димн домн

Гом дамб

Жах в томi тем днiв

Гонг лун

в тiнь бань

жени тiл втому.

Ми зустрiли цi вiршi смiхом. А Григорiй Михайлович звернувся до нас:

– Ну, скажiть менi, Що може дати така поезiя? Та й чи можна назвати поезiею набiр лiтер, складiв? Чи збудить вона думку? Чи вплине на почуття? Чи дасть естетичну насолоду? Адже справжне мистецтво западае у серце i будить думку.

Нам потрiбне правдиве вiдображення дiйсностi. Треба, щоб твори мистецтва були зрозумiлими не лише однодумцям автора, та й то з поясненнями, а якнайширшому людському колу i тепер, i наступним поколiнням. Сказано ж бо: Ars longa, vita brevis[11 - Життя коротке, мистецтво вiчне (латин.).].

В однiй iз своiх статей на мистецькi теми про таку поезiю Косинка писав «Ще раз повторюю: маса, дiйсний творець життя, нiколи не зрозумiе iндивiдуальних викрутасiв “панича з примхами”, а таке мистецтво – полова для пролетарiату».

Ми погоджувалися з Григорiем Михайловичем. Проте нам кортiло зробити щось «модне», та й завдання давали нам iнодi такого ж характеру.

Однiею з творчих дисциплiн нашого факультету була фотографiя. Завдання з цiеi дисциплiни були рiзноманiтнi: на композицiю лiнiйну, обсягову, свiтлову гаму тощо. Ми iнодi робили фотограми.

Якось Григорiй Михайлович побачив нашi фотограми й спитав:

– А це що за новина?

Ми пояснили йому.

Вiн кинув на стiл гребiнець i з iронiею сказав:

– Може, вам i оце пiдiйде для такого твору?

Я схопила той гребiнець. На другий день зробила з нього фотограму. Вийшли розмазанi чорно-сiрi смуги, неначе велетенськi зуби.

Був у нас викладач Е., який захоплювався фотограмами. Показала я йому цей «твiр». Йому дуже сподобалось. Дивлячись на неi, вiн прочитав нам цiлу лекцiю.