Григорій Косинка

Змiнила я свое бажання тому, що захоплювалася мистецтвом, та ще й впливали на мене розмови на мистецькi теми мiж Косинкою i Василем Касiяном, який у 1927 роцi на запрошення Киiвського художнього iнституту приiхав з Праги i оселився у нас.

В той час частенько заходили до нас молодi письменники, художники, скульптори. У нашому домi обговорювалися рiзноманiтнi подii тогочасного культурного життя, яке в тi роки було надзвичайно строкате. Усе це й переконало мене, що справдi цiкавiше працювати в галузi мистецтва, нiж мати справу з порошками й мiкстурами.

Саме тодi кiномистецтво бурхливо розвивалося. Скiнчивши iнститут, я стала однiею з перших жiнок-кiнооператорiв. Але доля склалася так, що працювати за фахом менi не довелося.

Григорiй Михайлович цiкавився моiм студентським життям i був у курсi всiх наших справ. Кажу «наших», бо в тi роки в iнститутах були так званi «бригаднi заняття». Наша бригада складалася з кiлькох хлопцiв i двох дiвчат – мене i Олени Контребинськоi. Найчастiше бригада виконувала своi завдання у нас.

Григорiй Михайлович уважно придивлявся до моiх друзiв. Цiкавився поглядами тих, з ким товаришую, iхнiми смаками. Вболiвав за нашi справи.

Найближчий мiй друг – Олена Контребинська. Григорiй Михайлович казав про неi: «Вона ставить менi такi запитання, що я з iнтересом обдумую вiдповiдь». Любив поговорити з нею, посперечатися, а iнодi й покартати. А покартати нас було за що! І як часто були ми вдячнi йому за те, що картав… Все йшло на користь у навчаннi, розумiннi життя, взаемовiдносинах з людьми.

Хоч сам Косинка й не був вже такий «умудреними опитом», проте мав внутрiшне вiдчуття до всього у життi.

В роки нашого навчання у мистецтвi iснували рiзноманiтнi течii: футуризм, кубiзм та iншi «iзми». Цiлком природно, ми з iнтересом спостерiгали за появою цих напрямiв. Пiсля вiдвiдування виставок, перегляду фiльмiв, вистав з новiтнiм оформленням вiдбувався обмiн думками. Сперечалися iнколи аж до пiвночi.

Коли Григорiй Михайлович був дома, вiн завжди брав участь у наших розмовах.

І все, що казав, було цiкавим, своерiдним, переконливим. Казав, наприклад, так:

– Всi оцi новi течii, формалiстичнi збочення абсолютно не потрiбнi для формування радянського мистецтва, бо вони не допомагають його розвитковi, а затримують. Заплутують i шляхи, i творцiв… Я був на виставках. Бачив роботи таких художникiв. Спостерiгав i за вiдвiдувачами. У них цi твори викликали здивування, знизуючи плечами, вони вiдходили.