Григорій Косинка

А Рудиковi нагадувала гарноi породи овечку…»; «Стоiть йому перед очима тонка, на ящiрку схожа iз своiми золотими сережками в ушах циганка…».

Природно, невимушено мiг скопiювати будь-кого. Був неабияким фiзiономiстом. З нього, мабуть, вийшов би добрий актор, усi данi були: надзвичайна пам’ять, прекрасна дикцiя, промовисте обличчя, здатнiсть перевтiлюватися.

Своi оповiдання Косинка читав напам’ять, та й не тiльки своi, а й iнших авторiв. Бувало, прочитае сторiнку й звертаеться до нас:

– Ви стежте за текстом, а я читатиму напам’ять.

– Мабуть, ранiш не раз читав i текст уже добре знайомий, – казали йому i загадували читати з iншоi книжки. Результат був той самий.

Косинка мав феноменальну пам’ять. Записних книжок з собою не носив. Своi спостереження, побачене, почуте записував дома, та й то не завжди одразу.

У Григорiя Михайловича було чимало зошитiв i блокнотiв з записами власних думок, цiкавих висловлювань видатних людей, народних пiсень, приказок, примовок. Фольклорного матерiалу мав багато.

– Без такого матерiалу, – вiдзначав, – творити не можна. Фольклор – це скарби. Це безсмертна творчiсть народу, в якiй так правдиво, як нiде, вiдбиваеться дихання епохи. Це криниця мудростi народноi, якоi нiколи не вибереш.

Були в нього зошити з так званим сирим матерiалом, до якого входили записи епiзодiв, дiалогiв, фактiв… Зошит з лiтературними портретами персонажiв майбутнiх творiв. Сторiнки творiв ще без назв… Був у Косинки ще найцiннiший, «головний», так вiн його називав, блокнот.

У ньому – вже розгорнутi сюжети майбутнiх творiв. Зберiгався «головний» у середнiй шухлядi столу. Письмовий стiл, а точнiше – столик, був у нас один на двох. Лiва сторона Косинчина, права тумба – моя. Стiл стояв перед вiкном (ширше вiкно у будинку Софiйського заповiдника, де тепер мiж вiкнами нашоi квартири встановлено Косинцi меморiал). З вулицi було видно лампу пiд зеленим абажуром. Увечерi, йдучи додому й побачивши «зелений вогник», я радiла, що Гриць уже вдома. Так само й Гриць казав:

– «Зелений вогник» – неначе Тамарча мене виглядае.

Окрiм «зеленого вогника», на столi тiльки його речi: скляна чорнильниця, маленький прес, глечик з олiвцями i ножиком для розрiзання паперу, попiльниця – морська мушля. Любив, щоб усе було на своему мiсцi – i нiчого зайвого. Цi речi я зберегла.

Користувався Косинка частiше олiвцем. Почерк – дрiбний, чiткий. Коли писав чорнилом – завжди однiею улюбленою саморобною ручкою з галузки вишневого дерева.