Григорій Косинка

Дорогою мене зустрiчали мовчазнi, сповненi жаху погляди… Подумала – довiдались, що Косинку заарештували…

У вiддiлi кадрiв на мое привiтання майже не вiдповiли, а хтось з товаришiв сказав:

– Ти читала сьогоднi газету?

– Нi, ще не чи-та-ла-а, – ледве промовила я.

– То прочитай. – І подали газету…

Полоснув невимовний бiль, обважнiли ноги, скам’янiло в горлi повiтря… 18 грудня 1934 року Косинки не стало.

Вiн став жертвою сваволi й беззаконня в часи культу особи. Йому ледь виповнилося тридцять п’ять…

У довiдцi Вiйськовоi колегii Верховного Суду СРСР вiд 5 листопада 1957 року сказано: «…Вирок Вiйськовоi колегii вiд 13–14 грудня 1934 року вiдмiнено i справу за вiдсутнiстю складу злочину припинено.

Косинка-Стрiлець Г. М. реабiлiтований посмертно».

Розвитковi радянськоi культури, украiнськiй лiтературi, чесному служiнню своему народовi присвячував i вiддавав вiн усю пристрасть свого серця…

З моеi розповiдi не повинно скластися враження, що Косинка завжди був жартiвливий, безжурний, а життя його було безхмарне.

Безперечно, нi. Якби був тiльки таким, то не змiг би з такою силою змальовувати найтоншi нюанси людських переживань. І не був би таким глибоким психологом i знавцем людини.

Був вiн звичайною людиною, з усiма притаманними iй властивостями й рисами. Бував у нього й мiнорний настрiй. І причини бували вагомi… Цькували й клювали його в останнi роки немало. У короткому його життевому шляху недоброго на його долю випало бiльше, нiж слiд би однiй людинi.

Але гiдностi, бадьоростi не втрачав. Був оптимiст i великий життелюб. Безмежно любив людей i життя у всiй його багатогранностi. А для народу своiм словом встиг зробити тiльки частку того, що мiг…

З плином часу рани серця не так ниють, та не загояться вони н i к о л и…

Давно вже немае Косинки. Могила його невiдома… Я ж бачу його тiльки живим, з м’якою мудрою усмiшкою, ясними вдумливими очима, повними надзвичайноi життевоi сили…

Його молодий голос звучить завжди ласкаво, бадьоро, рiшуче, як у повсякденнiй розмовi, так i в години творчого натхнення.

Слово його дзвiнке, прозоре, соковите i, як вогонь непогасний, горить у серцi людському…

Та ти й не вмер. Ти пiшов iз життя, але й залишився в ньому, бо е твое живущее слово. Є шанування й увiчнення.

Косинчинi розповiдi

Минуле у розповiдях живе, тому я переповiдаю тут епiзоди з життя Григорiя Косинки, якi розкривають деякi деталi його творчостi.