Григорій Косинка

Гадаю, що читач не без iнтересу познайомиться з окремими моментами створення новел та образiв.

«…пахли степом

моi дитячi лiта…»

    Григорiй Косинка

«Бу-х-х!» Прицiлившись з дерев’яноi ложi, ховаючись за вербою, стрiляе хлоп’я. Чи це Демидок з оповiдання “За ворiтьми”? Нi, це Грицько Стрiлець, майбутнiй автор цього оповiдання, баштануе у рiдному селi Щербанiвцi.

«Саме я був за дiда-сторожа кавунiв – маленьких кубашок з пiску», – смiючись, розповiдае Григорiй Михайлович.

Так бавився у дитинствi Гриць з товаришами.

«Стрiляти, бути офiцером, захищати Вiтчизну вiд ворога, злодiiв – мрiяло хлоп’я».

Все це було пiд впливом розповiдей його дiда – батька матерi. Дiд Роман, учасник турецькоi вiйни, розповiдав онуку про боi i подii на схiдному фронтi. Цi розповiдi виховували у Григорiя любов до Батькiвщини, вчили боротися за гiднiсть народу та людини.

Дiд Роман був письменний. Це вiн учив грамоти свого сина Калiстрата Анищенка, майбутнього письменника, i вчив свого онука Григорiя Косинку – майбутнього письменника-новелiста.

Григорiй згадував про першi днi своеi «науки»: «Читати букваря не хотiлося, навiщо, думав, голосити, як те немовля: уа-уа-уа, коли менi вже чотири роки. Інша справа писати палички, такi стрункi, немов солдатики йдуть, а головне, подобалось вмочати перо у чорнильницю – почуваеш себе дорослою людиною, як той писар на повiтi. За кiлька днiв навчання йшов великий дощ. Я був у хатi й стругав з кори човника, пiсля дощу будуть калюжi – мiркував я – мiй човник попливе далеко-далеко… Раптом я почув голос дiда.

Тiльки тепер я помiтив, що дiд Роман читае вголос книгу. Цiкавий змiст захопив мене. Я забув про дощ, калюжi, човника й уважно слухав, боючися пропустити жодне слово. Коли дiд замовк, я запитав у нього:

– Дiду, можна подивитися книгу?

– А навiщо тобi книга? – спитав дiд Роман. – Ти читати не хочеш, то й книга тобi не потрiбна.

– Я хочу подивитись, чи там такi самi лiтери, як i в букварi?

З того дня менi вже не треба було нагадувати про букваря.

Я читав, читав, щоб швидше навчитися самому читати чарiвнi книги».

Дiд Роман був з крiпакiв, розповiдав Грицю про тяжку мужицьку долю за часiв крiпацтва. А хлопчик вiдчував, що i в цей час «…п а н н а ш в о р о г».

Злиднi в сiм’i примусили Грицька змалку працювати на панських – григорiвських та гусачiвських ланах.